Якщо винятковість судової влади, так би мовити генетична ознака правосуддя, стверджує відокремлення судової влади від законодавчої і виконавчої, то повнота судової влади є функціональною ознакою правосуддя, визначає його сферу, тобто сферу реалізації судової влади.
В громадській свідомості ідея правосуддя пов’язується саме з повнотою судової влади. Дійсно, повнота судової влади, поряд з її винятковістю, дозволяє називати правосуддя «правосуддям», розглядати інститут правосуддя як гарантію реалізації свободи і справедливості, правового порядку.
Ідея повноти судової влади як принцип закріплена в чинному законодавстві. Згідно з ст. 10 КАС правосуддя в адміністративних справах здійснюється на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Повнота судової влади закріплена в Конституції України, яка проголосила право громадян на судовий захист як основне право громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. В ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, яке пред’явлене йому, чи при визначенні його прав та обов’язків в будь-якому цивільному процесі має право на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, незалежним й безстороннім судом, створеним на основі закону.
Характеристика правосуддя як форми реалізації судової влади з її винятковістю і повнотою потребує визначити не тільки генетичну, функціональну, а й предметну ознаку судової влади, тобто зміст судової влади і правосуддя як діяльності, спрямованої на певний соціальний об’єкт.
Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів права. Ці права і обов’язки встановлюються на основі застосування судом норм права і відповідних фактичних обставин. Отже, реалізація судової влади завжди пов’язана з розглядом конкретної юридичної справи, із забезпеченням прав людини.
Предметна ознака правосуддя соціально детермінована потребами забезпечення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захисту прав громадян шляхом розгляду і вирішення юридичної справи, а не шляхом адміністративних велінь, ставить громадянина в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з державою. Ось чому саме судова влада є фактором обмеження від втручання будь-кого в правовий статус громадянина і в системі «розподілу влади» є тією противагою, яка забезпечує невід’ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність висвітлює зміст і функцію правосуддя в правовій державі як охоронця прав і свобод особи. При цьому правосуддя є єдиною формою забезпечення законності і справедливості в стосунках з участю громадян, принципово нове взаємовідношення особи і правосуддя. Громадянин стає не тільки носієм різноманітних прав, а й безпосереднім захисником їх в суді, він виступає, так би мовити, споживачем судової влади і законності.
Щодо сутнісної характеристики правосуддя через предметну ознаку судової влади, то воно має становити собою наведену модель взаємовідношення правосуддя, держави і особи. Це має практичне значення, оскільки корекція вказаного взаємовідношення неминуче веде до деформації правосуддя, зниження правового захисту особи в суспільстві.
Таким чином, предметна ознака судової влади втілюється в потрібному напрямі функціонування правосуддя, яке шляхом вирішення юридичних справ сприяє судовому здійсненню прав і свобод особи в суспільстві — реалізації законності і справедливості в державі.
Соціальна функція, зміст правосуддя мають зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні. Утвердження правосуддя як форми розгляду юридичних справ повністю відтворює предметне функціонування судової влади, несе певне соціально-правове навантаження і відображає особливості судової діяльності.