Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських Справах є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб — учасників цивільних і господарських правовідносин, Повний, всебічний розгляд і вирішення судом конкретної справи досягається шляхом дотримання правил судочинства, якими сторонам гарантуються права на доведення своїх вимог, спростування безпідставних вимог іншої сторони тощо.
У такий спосіб забезпечуються інтереси як учасників процесу, так і інтереси суспільства і держави. Наприклад, здійснення правосуддя у цивільних справах за скаргами громадян на рішення, дії або бездіяльність у сфері управлінської діяльності (глава 31-А ЦПК) у першу чергу спрямовано на правовий захист людини і громадянина від недобросовісних або некомпетентних службових і посадових осіб. Судовий розгляд такої справи забезпечує інтереси людини і громадянина, які звернулися до суду, а водночас й інтереси суспільства і держави, які заінтересовані у боротьбі з бюрократизмом і зловживаннями службових і посадових осіб.
Право на справедливий суд, гарантоване коментованою статтею, закріплено у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Сприйняття цього принципу судової влади вимагає від держави дотримання наступних умов: гарантії доступу до суду, матеріальних гарантій, тобто забезпечення певних вимог стосовно організації судів та кількісного складу корпусу суддів, процесуальних гарантій щодо здійснення судового розгляду.
У контексті наведених міжнародних документів, а також практики Європейського суду з прав людини право на справедливий (належний) суд означає встановлення певних вимог до організації суду: його створення на підставі закону; самостійність, безсторонність; доступність; додержання процедури розгляду справи; гласність; забезпечення реалізації наданих процесуальним законом прав учасників судового розгляду; змагальність; розумний строк розгляду справи; виконання остаточного судового рішення тощо.
Відповідно до природно-правового підходу до праворозуміння право і справедливість є однопорядковими категоріями: право дорівнює справедливості. Зважаючи на етимологічну близькість понять «право» і «правосуддя», у процесі розгляду судової справи мають місце пошуки права, а результат цього процесу втілюється в конкретному рішенні суду. При цьому згідно з чинним законодавством суду надані всі необхідні повноваження приймати рішення на підставі принципу верховенства права. Це можливості використання аналогії права і закону, прямого застосування належним чином ратифікованих міжнародних договорів, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини, визнання пріоритетності прав і свобод особи, повноваження по скасуванню неправових актів органів законодавчої й виконавчої гілок влади, надані Конституційному Суду України й адміністративним судам.
Стаття 3. Судова система України
1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.
2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.
3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.