Процедура підготовки, обговорення та ухвалення цього Закону також, на жаль, засвідчила, що поставлене Вами завдання провести суспільно-орієнтовану реформу в інтересах громадян України з урахуванням позиції судової влади, вітчизняних науковців та експертів, міжнародних інституцій залишилося декларацією, а прийнятий Верховною Радою України Закон не тільки не забезпечує належного врегулювання діяльності судової влади та здійснення правосуддя, а, навпаки, створює передумови і несе серйозні загрози посягань на незалежність судової влади, а також гарантоване Конституцією України право громадян на судовий захист. Крім того, цей Закон є суттєвим кроком назад в утвердженні України як демократичної та правової держави, що неминуче негативно позначиться на іміджі нашої держави в очах міжнародного співтовариства.
Вважаю за необхідне звернути Вашу увагу лише на основні концептуальні зауваження до Закону, а також на ті його положення, які не відповідають Конституції України та міжнародним стандартам.
1. Запропонована Законом система судоустрою не відповідає визначеним Конституцією України організаційним засадам побудови системи судів загальної юрисдикції, значно ускладнює доступ громадян до правосуддя, містить суттєві загрози конституційним гарантіям права громадян на судовий захист.
За змістом положень Закону (статті 17, 18, 21, 22, 26, 27, 31, 32, 36, 38, 39, 44) в Україні фактично запроваджується повна (суцільна) спеціалізація судів усіх рівнів, а отже, реалізується підхід, за яким усі суди в Україні є спеціалізованими.
Однак такий підхід до реалізації принципу спеціалізації системи судів загальної юрисдикції не ґрунтується на конституційних приписах. Системний аналіз положень Конституції України засвідчує, що спеціалізація судів є одним із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, однак при цьому не поширюється на всі види судочинства. Це означає, що спеціалізовані суди входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, проте не означає і не може означати, що ця система складається виключно зі спеціалізованих судів, тобто є системою спеціалізованих судів.
З огляду на положення Основного Закону в Україні мають функціонувати як загальні, так і спеціалізовані суди. Саме загальні суди, які в будь-якій державі становлять основу судової системи, повинні забезпечувати розгляд переважної кількості судових справ. Ідея створення спеціалізованих судів полягає у необхідності забезпечення розгляду конкретних вузьких специфічних категорій спорів суддями, що мають відповідну професійну підготовку.
Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями частини четвертої статті 127 Основного Закону України, яка передбачає для суддів спеціалізованих судів обов’язкову наявність фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів, можливість здійснення ними правосуддя лише у складі колегій суддів, що, до речі, не знайшло свого відображення у Законі.
Слід наголосити, що відповідність існуючої системи судів загальної юрисдикції (за якою місцевими загальними судами як судами першої інстанції, апеляційними судами, утвореними за принципом територіальності відповідно до установленого Конституцією України адміністративно-територіального устрою, як судами апеляційної інстанції, та Верховним Судом України як судом касаційної інстанції здійснюється розгляд цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення) визначеній Конституцією України системі побудови судів неодноразово підтверджувалася у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України) та від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010.
Натомість запропоноване у Законі визначення всіх судів в Україні як спеціалізованих не має жодного правового, економічного, наукового обґрунтування, має штучний характер та призведе до руйнації системи судів загальної юрисдикції як єдиної системи судів, зниження рівня судового захисту гарантованих Конституцією України прав та свобод людини і іромадянина.
Про штучність і надуманість запропонованого Законом підходу до визначення спеціалізації судів свідчать його положення, що визначають спеціалізацією розгляд судами в межах однієї юрисдикції цивільних та кримінальних справ, які через правову природу, різні засади здійснення судочинства в кримінальному та цивільному процесі суттєво відрізняються. Водночас Законом навіть не передбачається обов’язковість утворення окремих палат з розгляду цивільних та кримінальних справ у судах апеляційної інстанції (частина п’ята статті 26 Закону).