Ні, я ні на мить не сумніваюся, що містер Нейборс мав чудові організаційні вміння. Наскільки мені відомо, він блискуче організував багато великих прийомів. Але він так і не наблизився до статусу великого дворецького. Я сказав би вам те саме, коли він ще мав блискучу репутацію, — і точнісінько так само спрогнозував би його падіння через кілька скороминущих років слави.
Як часто ви чули, щоб дворецький, якого ще вчора усі вважали генієм свого покоління, за кілька років виявився нікчемою? А потім колеги, які засипали його похвалами, так завзято славили якусь іншу персону, що навіть не мали часу зупинитись і подумати, чи добре вони вміють оцінювати інших. Об’єктом балаканини в кімнаті для слуг є зазвичай якийсь дворецький, що раптом опинився у всіх на слуху, бо його призначили у відомий маєток, або тому, що він зумів непогано організувати два чи три багатолюдні прийоми. У службових покоях в усіх куточках країни тільки й пліткують про те, що до нього начебто підійшов той чи той джентльмен або що кілька найблагородніших маєтків змагаються за його послуги, навперебій пропонуючи шалену платню. Та що зазвичай трапляється за якихось кілька років? Особа, якій ще донедавна було море по коліна, дає маху чи з якоїсь іншої причини втрачає милість господарів, покидає маєток, у якому свого часу прославилася, і зникає безвісти. А пліткарі тим часом обирають собі когось іншого, ким захоплюються. Серед слуг, які до нас приїжджають, найгірше поводяться камердинери, які зазвичай мріють стати дворецькими, і то негайно. Саме вони вічно наполягають, що треба наслідувати того чи того, і повторюють те, що їхній герой сказав на певну фахову тему.
Мушу одразу зауважити, що багатьом камердинерам, ясна річ, ніколи б і на думку не спали такі дурниці — це і є фахівці найвищого рівня. Щоразу, як двійко чи трійко таких осіб збиралося в нашій кімнаті для слуг — я маю на увазі достойників на кшталт містера Ґрема, з яким я, на жаль, втратив зв’язок, — між нами точилися надзвичайно цікаві та глибокі дискусії про найрізноманітніші нюанси нашого покликання. Ті вечори, певна річ, належать до моїх найулюбленіших спогадів про минулі часи.
Та дозвольте мені повернутися до справді цікавого питання — питання, що його ми залюбки обговорювали, коли наших вечорів не псували балачки тих, кому бракувало елементарного розуміння нашої професії. Звучить воно так: великий дворецький — який він?
Наскільки мені відомо, попри палкі суперечки, що роками не вщухали довкола цього питання, наша спільнота хіба раз чи два намагалася сформулювати офіційну відповідь. На думку спадає тільки один випадок, коли спілка Гейза спробувала було окреслити критерії для вступу. Ви, мабуть, не чули про спілку Гейза, бо тепер про неї мало хто говорить. Однак у двадцятих і на початку тридцятих вона мала значний авторитет у Лондоні та у прилеглих графствах. Багато хто взагалі вважав, що спілка стала надто могутня, і радів, коли 1932 чи 1933 року вона мусила припинити свою діяльність.
Спілка Гейза начебто приймала до своїх лав дворецьких «лиш найвищого класу». Впливовою і славнозвісною спілка стала завдяки тому, що, на відміну від інших установ такого штибу, які, щойно з’явившись, тут же зникали, вона зуміла втримати дуже тісне коло учасників, що додавало її постулатам переконливості. Більш як тридцять осіб у спілці начебто ніколи не було — а зазвичай дев’ять чи десять. Ця особливість, а також те, що спілка Гейза була доволі закритим товариством, створила їй загадковий образ, так що міркування на фахові теми, які вона час від часу оприлюднювала, сприймали наче витесані на кам’яних скрижалях заповіді.
Однак було одне питання, про яке спілка довший час відмовлялася вести мову, — критерії до вступу. Їх вимагали оголосити, щораз наполегливіше і наполегливіше, і ось у відповідь на серію листів, надрукованих у «Щоквартальнику для камердинерів», спілка визнала, що «заявник мусить служити у знатному домі». «Хоча, безперечно, — було сказано далі, — сам по собі цей критерій далеко не задовольняє всіх вимог». До того ж стало очевидно, що маєтки комерсантів чи «скоробагатьків» спілка знатними не вважала, і мені здається, саме цей застарілий підхід підірвав авторитет, що давав спілці змогу встановлювати стандарти в нашій професії.