Я щойно згадував про містера Ґрема, камердинера й дворецького сера Джеймса Чемберса. Місяці зо два тому я дуже зрадів, дізнавшись, що сер Джеймс збирається навідатись до Дарлінґтон-Голлу. Я з нетерпінням чекав його візиту не тільки тому, що гості з часів лорда Дарлінґтона сьогодні тут мало коли бувають, — у містера Фаррадея, природно, доволі інше коло спілкування, ніж у його світлості, — ай тому, що я припустив: сера Джеймса супроводжуватиме, як і колись, містер Ґрем, отож я матиму шанс почути його думку на тему жартівливих балачок. Тому я здивувався і розчарувався водночас, коли за день до візиту дізнався, що сер Джеймс прибуде сам-один. Крім того, поки сер Джеймс у нас гостював, я зрозумів, що містер Ґрем уже не працює в нього, ба більше: сер Джеймс узагалі не тримає постійного персоналу. Мені кортіло дізнатися, як далі склалися справи у містера Ґрема, бо хоч ми й не зналися дуже добре, під час зустрічей знаходили спільну мову. Втім, мені не випало нагоди запитати про це. Чесно кажучи, я доволі засмутився, бо залюбки поговорив би з ним про дотепні розмови.
Але повернуся до того, з чого почав. Як я вже казав, учора по обіді довелось мені пережити кілька незручних хвилин у вітальні, поки містер Фаррадей сипав дотепами. Я, як зазвичай, ледь помітно усміхався — аби показати, що бодай якось підтримую його жартівливий настрій, — і чекав, чи дасть господар добро на мою мандрівку. Як я й сподівався, він довго не барився і люб’язно дав свою згоду, та ще й повторив щедру пропозицію «заплатити за бензин зі своєї кишені».
Отож немає жодних причин, чому б мені не здійснити автомобільну виправу до Вест-Кантрі. Доведеться, звісно, написати міс Кентон і повідомити її, що я проїжджатиму мимо, а ще подбати про одежу. Також треба залагодити усілякі питання, щоб у маєтку все було гаразд, поки мене не буде. Але загалом я не бачу вагомої причини відмовитися від запланованої подорожі.
День перший • Вечір
Солсбері
Сьогодні ввечері я опинився в готелі у місті Солсбері. Перший день мандрівки завершився, і, чесно кажучи, назагал я досить задоволений. Моя виправа почалася вранці, майже на годину пізніше, ніж я собі планував, хоч на годиннику не було ще й восьмої, коли я склав усі речі й запакував їх у «форд». Місіс Клементс і дівчата теж поїхали на тиждень, тому я чудово усвідомлював, що після мого від’їзду Дарлінґтон-Голл стоятиме порожній — мабуть, уперше за це століття, а то й узагалі відколи його збудували. Дивне то було відчуття — напевно, саме через нього я так зволікав із від’їздом, обходячи маєток по кілька разів, щоб востаннє перевірити, чи все гаразд.
Важко пояснити, що я відчував, коли врешті вирушив у дорогу. Не можу сказати, що мене відразу охопило збудження чи радісне передчуття. Це, без сумніву, пов’язано з тим, що хоч я віддалявся й віддалявся від маєтку, довкола мене простягалися більш-менш знайомі краєвиди. Я завжди вважав, що дуже мало подорожую через домашні обов’язки, які на мені лежать, але, звісно, з часом вирушав то туди, то сюди у справах; і от, схоже, набагато краще ознайомився з сусідніми теренами, ніж собі гадав. Бо, як я вже казав, рухаючись залитою сонцем дорогою до графства Беркшир, я раз по раз дивувався, що все довкола здавалося таким знайомим.
Та зрештою краєвиди стали невпізнавані і я зрозумів, що виїхав за звичні межі. Я чув, як люди розповідали про мить, коли вирушаєш у плавання і з часом перестаєш бачити суходіл. Відчуття збентеження й водночас піднесення, про яке зазвичай згадують, описуючи той момент, напевно, дуже схоже на те, що я відчув у своєму «форді», коли опинився в незнайомих околицях. Це трапилося відразу по тому, як я звернув і виїхав на дорогу, що обгинала край пагорба. Я відчував, що ліворуч крутий схил, хоч за деревами й густими кущами на узбіччі його не було видно. На мене хвилею накотилось відчуття, що тепер я по-справжньому залишив Дарлінґтон-Голл позаду; а ще, скажу відверто, я трохи захвилювався, побоюючись, що звернув не на ту дорогу і лечу в хибному керунку в якісь хащі. Відчуття за секунду-другу минуло б, та все ж я став їхати повільніше. І навіть переконавши себе, що я на правильній дорозі, усе ж зупинив автомобіль, щоб оцінити своє становище.