Ті, що лишилися живими, ховались за заколоченими вікнами. Декілька великих щурів шмигонули під копитами коня.
Нарешті, Вербовський виїхав на бруківку головної вулиці, що вела до ратуші. Великий годинник на башті, гордість міського Братства, годинник, створений захожим чеським майстром років п'ятдесят тому, відбивав годину. Пан Вербовський глянув на велике чорне коло із стрілками і ввійшов до ратуші. Там на його вже чекали...
...У великій залі ратуші, там, де проходили урочисті засідання райців, панувала півтемрява. Пан Вербовський ледь зміг розпізнати обличчя своїх давніх знайомих. Посередині сидів бурмистр Левель — колишній канцелярист при дворі Розумовського. По обидві руки його урочисто виструнчилось п'ять райців. Все це були люди поважні, і серед них полковник Цвіркун, разом із яким Вербовський ходив не в один похід.
— Вітаю вас, пане бургомістре, і вас, шановні панове-райці! — привітання Вербовського гулко понеслося залою і, відбившись від кам'яної стіни, розсипалось у темряві.
Пан Цвіркун зробив рух назустріч Вербовському, але бурмистр тільки скосив на нього оком, і колишній осавул застиг на місці. Раптом пан Вербовський зауважив, що в їх очах досить ясно відбивається загальний вираз, помічений ще вранці у соцького Реміза — вираз темного переляку.
— Дай Боже, вельмишановний пане Вербовський! — бурмистр підвівся і простягнув уперед руку, — велика біда впала на Булавне за гріхи наші. Так вже сталось, що негайні справи примусили тебе від рідних пенатів відірвати і покликати до нашого злощасного міста, наражаючи на страшну небезпеку. Але надія на спасіння тих, кого ще можна врятувати, в дланях твоїх перебуває і від доброї волі твоєї залежать!..
Пан Вербовський мовчки дивився на бурмистра, переконуючи себе, що вся ця подорож до Булавного є нічим іншим, як продовженням нічного марення з черевиком, що варто йому знов помотати головою — і він прокинеться у своєму маєтку, де Оксана покличе його снідати. Але замість цього пан Вербовський запитав у бурмистра:
— Хіба можу я, людина стара і немічна, чимось допомогти, не знаючи навіть, через що біди Булавне обступили?..
На ці слова запала довга мовчанка — райці і бурмистр почали нерішуче озиратись один на одного, немов вирішуючи, хто першим повідає пану Вербовському про лиховісні події у місті. Нарешті, всі зупинили погляди на Цвіркуні, і той розпочав...
...Наближення мороку відчувалося давно, час від часу його відгуки, немов гуркотіння далекої громовиці, доносились до Булавного після смерті Горлача. Суддя відкрив, що покійний залишив по собі три заповіти. Перший необхідно було відкрити відразу після поховання, другий через тридцять три роки і третій через шістдесят шість років. У першому заповіті знаходилися звичайні у таких випадках справи, що торкались розподілу майна небіжчика. Між іншим переповідалося продати палац, а гроші передати на вічний спомин душі Горлача у міському соборі. Палац був проданий якомусь заможному родичу князя Ґаґіна. Втім, при першому ж богослужінні свічки впали з амвону, і собор тільки дивом не згорів, потім, коли священик доходив після акафісту до спомину душі раба Божого Горлача, у деяких починалося відчуття, що їх хапає за горло невидима рука, а одного разу якась жінка впала і забилася судомно, хропучи прокльони страшним нелюдським голосом.
Новий володар палацу вмер за дивних обставин, а його наступник, що купив палац за ціну втричі дешевшу попередньої, почав розповідати моторошні речі про дівочі крики, що лунали немов з-під фундаменту, про примари, які бродили палацом, чортів, що ломились на повний місяць у вікна, та інші страхіття. Челядь його розбіглася, а господаря невдовзі знайшли поблизу палацу із пістолем в руках і напіввідірваною головою. Після цього ніхто вже не наважувався купувати палац, він так і стояв на пагорбі, поступово заростаючи диким виноградом. Стіни його облупилися і потріскались, а дерева і кущі оточили зеленою стіною. З того часу завелось у місті обходити проклятий палац стороною, а якщо і доводилося проходити повз нього, то кинувши оком на високий чорний дах і провалля вікон, необачні перехожі хреститись і шепотіли потаємні закляття.