...Коли Остап виніс Оксану на околицю міста, полум'я вже вихоплювалось з-під даху палацу. Остап ніжно торкнувся губами чола Оксани. Вії її ледь здригнулися ...
Епілог
В серпні 1815 року до маріупольського порту пришвартувався ялик "Св. Пеласга" яким спритний грецький купець Ставропулос перевозив товар і пасажирів із неспокійного кавказько-чорноморського узбережжя до ситої Катеринославської губернії. Серед прибульців, що зійшли хиткими сходами до гармидерної маріупольської гавані, була людина, що немов з'явилась з давно забутих розповідей катеринославських бувальців. Це був високий старий козак, за худорлявістю якого відчувалась жилава запекла сила. З-під густих брів похмуро блимав погляд темних очей, з-під давньої запорізької шапки зі шликом вився оселедець, у лівому вусі поблискувало золоте кільце. Одягнутий він був у червоний старого покрою жупан із відкидними рукавами та чорні шаровари, заправлені, за давньою запорізькою звичкою, поверх чобіт із низькими халявами. За широким шкіряним чересом у козака темніло руків'я яничарського ятагана. Козак дочекався, коли з нижніх трюмів балакучі балагули вигнали заморених коней, і відразу підхопив під вуздечку вороного маштака.
Маріупольська гавань гула своїм звичним гармидером. Безкінечні валки паровиць із золотим степовим зерном покірно очікували вантажу, щоб розлитись усіма світами, довгі череди худоби з ремиґанням зникали у трюмах великих кораблів, безліч галасливого народу — різнокольорових циган, селян-вантажників у сіряках, грецьких перекупників, матросів у білих робах, та іншого незрозумілого люду юрмилась навколо, сподіваючись і собі відірвати хоча б крихту від цих потоків запроданих багатств України. Козак, не звертаючи уваги на веремію, йшов через гавань, ведучи за собою коня. Хіба що очі ще глибше западали під хижими бровами та ще більше темніло обличчя, вирізьблене часом і ворожими клинками. Галасливий натовп розходився навпіл, запобігливо і з острахом звільняючи шлях похмурому чорноморцю.
...Через півгодини на стіл до писаря міської канцелярії тяжка долоня поклала лист:
"Згідно поручительства отамана Чорноморського козацького війська, генерал-аншефа Федора Бурсака, просимо надати допомогу в подорожі до відвідування старожитностей родових полковому осавулу куреня Новодерев'янківського Війська Чорноморського Остапу Лелеці, який, під час участі у вікопомних походах супроти Буонопартія Наполеона та у війнах турських та перських, за сорок років був неодноразово відзначений і після повернення з бівуаку паризького відправлений у відставку.
Ще через мить тремтяча писарська рука розцвітила папір великою печаткою із двоголовим гербом і чорноморець, так і не вимовивши жодного слова, вийшов через парадний, кинув п'ятак служивому, висмикнув у нього з рук повід і вирушив за місто.
Потім дивного чорноморця бачили статечні німецькі колоністи, що сиділи, пихкаючи люльками у тіні критих червоною черепицею будинків, греки за своїми кам'яними огорожами або болгари за плетивом зелених виноградників. Тільки іноді гурт косарів у солом'яних брилях зупинявся, і довго дивились у спину одинокому вершнику, про щось дуже боляче згадуючи, сивоусі діди.
Навколо чорноморця проліг колишній степ, зараз, ретельно пошрамований межами, виораний та пригнічений садами, виноградниками та колісними шляхами. Повз козака, мішаючись із чумацькими валками, що квапились добратись до гавані, втомлено тягнулись переможні полки, вертаючись із далекої Франції. Чорноморець мовчав, пихкаючи люлькою, і в розмови з подорожніми не вступав; обличчя його ставало все більш непроникним. Тільки одного разу, сидячи у корчмі, почув він, як охтирські гусари, згадували, ніби були і вони колись козаками, плюнув старий на підлогу і вийшов у серпневу ніч.
Чим більше заглиблювався чорноморець у степ, чим далі від'їжджав він від колоністських господарств, тим більше якась старанно прихована туга й розпач огортали його серце. Степ, Дике Поле приймали його і пробуджували якісь страшні спогади. Іноді козак гнав чвалом коня відкритим степом, і при світлі місяця здавався одним із вершників Апокаліпсису, чия тінь блискавкою руйнувала спокій цього приспаного краю.