— Шкода. Тут пахне грандіозним скандалом. Цей добродій, як виявилося, справді неабияке цабе.
— За ним жалкують?
— Чому ви про це питаєте?
— Просто так. Всі, з ким я розмовляв, не приховують полегшення.
— Ви зробите все, що можна, гаразд? Аякже!
Проте в нього ніколи не було так мало бажання шукати злочинця. Звичайно, було б цікаво дізнатись, хто все-таки нарешті вирішив убити Фюмаля, який чоловік чи жінка, доведені до відчаю, наважились на такий вчинок. Але чи можна було дорікати за це злочинцеві? Чи не стиснеться серце, коли доведеться надівати йому наручники.
Йому рідко доводилось мати справу з такою кількістю однаково вірогідних припущень щодо особи справжнього вбивці.
Це могла бути сама пані Фюмаль, якій парто було зійти на один поверх нижче, щоб відплатити за двадцять років принижень. Опріч довгожданої особистої свободи, вона мала б ще й багатство.
Чи був у неї коханець? Вчора, дивлячись на неї, він вважав це неймовірним, але зараз в нього не було певності, що це не так.
Вбивцею міг бути також месьє Жозеф. Щоправда, він здавався аж надто відданим своєму хазяїнові, під крильцем якого жив. Проте хто може сказати, на скількох шахрайствах вони удвох гріли руки. Чи не було в його відданості Фюмалю постійного страху, що той може викрити його? Зрештою, навіть такі людці, як цей Жозеф, іноді не витримують.
А що являє собою секретарка Луїза Бурже, яка сама завітала до нього на набережну Орфевр? Досі, крім неї, ніхто не підтвердив, що Фюмаль сам собі писав анонімні листи.
Шофер, на ім'я Фелікс, був її коханцем. Обоє прагнули якнайшвидше побратись і заснувати готель у Ж'єні. Зовсім не виключено, що вона або її Фелікс пограбували свого хазяїна або намагались шантажувати його.
В цьому клятому будинкові у кожного були підстави жадати смерті Фюмаля. Треба ближче познайомитись з життям інших слуг.
Нарешті, за межами будинку був ще Гайярден, який не повернувся додому після відвідин Фюмаля.
— Ви вже йдете, патроне?
— Я повернуся за кілька хвилин.
Його мучила спрага, і, крім того, хотілось вийти й хоч трохи подихати іншим повітрям.
— Замість мене тут поки що буде Ляпуент.
У вестибюлі Мегре довелося відбиватися од журналістів. Вийшовши на вулицю, він побачив перед будинком кілька автомашин з написами «преса» та «радіо». Біля них, на тротуарі, стояв гурт цікавих перехожих та один поліцай в уніформі.
Заклавши руки в кишені, Мегре швидко крокував до найближчого бістро на бульварі Батіньоль. Зайшовши, він коротко промовив:
— Кухоль пива! — Потім набрав номер свого домашнього телефону. — Обідай сьогодні без мене. Вечеряти?.. Сподіваюсь… Ні, нічого особливого…
Можливо, чимало людей потай раділи, що ненависний їм Фердінанд Фюмаль залишив цей світ. Це могло однаково стосуватися і простих службовців, і управляючих, і деяких урядовців.
Мегре не знав, що саме в цю мить на шпальтах багатьох вечірніх газет з'являлися величезні заголовки:
«ВБИТО М'ЯСНОГО КОРОЛЯ».
Газети люблять слово «король» не менше, ніж слово «мільярдер». Нічого дивного — комісар уже встиг довідатись, що Фюмаль тримав у руках третину м'ясної промисловості країни і був безпосереднім хазяїном усіх м'ясобоєнь у північних департаментах.
Кому дістанеться ця велетенська імперія?
З порога бістро комісар побачив зелений вогник таксі, і це нагадало йому про вулицю Франсуа Першого. Він уже послав туди Нев'є, але той чомусь мовчав.
Чудовий привід, щоб поїхати самому і хоч на якусь годину забути про задушливу атмосферу особняка на бульварі Курсель.
Машина зупинилась перед новим розкішним будинком.
— Месьє Гайярден? — перепитала консьєржка. — Четвертий поверх ліворуч, але, здається, його нема вдома.
Мегре зайшов у ліфт і за хвилину вже натискав кнопку дзвоника. Двері відчинила молода жінка в пеньюарі і, довідавшись, хто перед нею, запросила його ввійти.
— Ви й досі нічого не чули про Роже? — запитала вона, коли вони опинились у великому світлому салоні. А ви?
— Нічого. Відколи тут ваш інспектор, я місця собі не знаходжу. А щойно по радіо повідомили…
— Про Фюмаля?
— Так.
— Ви знали, що ваш чоловік мав намір відвідати його вчора ввечері?
Вона була гарна, пишнотіла молодиця років тридцяти.
— Він не мій чоловік, — спокійно відказала вона. — Ми з Роже не одружені.
— Знаю. Я помилився на слові.
— В нього є жінка і двоє дітей, але він не живе з ними вже… стривайте… цілих п'ять років.
— Ви знаєте, які в нього клопоти?
— Я знаю, що його майже зруйнував цей чоловік…