Увійшовши до свого кабінету, він побачив на столі кілька повідомлень, що стосувались здебільшого місіс Брітт. Публіка не відразу реагує на такі події. Про них починають говорити лише після того, як вони кілька днів підряд не сходять з газетних шпальт. Першим відгукується Париж, потім провінція. Що ж до зниклої англійки, то чутки про неї вже встигли дійти до найвіддаленіших сіл і навіть проникли за кордон. В одному з повідомлень сповіщалось, що її бачили в ігорному будинку в Монте-Карло двоє людей — один із них круп'є. Ця звістка зацікавила комісара, і він зайшов до інспекторського бюро дати певні вказівки.
В бюро майже нікого не було.
— Патроне, там, за вашим наказом, привели якогось суб'єкта. Він у такому стані, що я вирішив за краще замкнути його в «келії».
Так прозвали невеличку кімнатку в кінці коридора з єдиним віконцем під самою стелею. Відтоді, як один затриманий, не дочекавшись допиту, вискочив через вікно із приймальні, куди його привели, вирішено поставити в колишній коморі лавку та повісити на двері міцний замок. Ця імпровізована «зала для чекання» справді скидалася на монастирську келію.
— А що з ним?
— П'яний як хлющ. Зараз спить. Боюсь, щоб часом не наригав.
Всю дорогу, сидячи в таксі, Мегре думав про Фюмаля і про ті дивні обставини, за яких його спостигла смерть.
М'ясник був страшенно підозріливий — про це свідчили всі факти. Він не належав до простаків. Не можна було також заперечувати, що небіжчик добре знався на людях.
Він був убитий не в ліжку, коли спав, і не з-за рогу, коли менш всього сподівався нападу.
Його знайшли в кабінеті одягненим. Він стояв перед шафою, в якій зберігались досьє, коли хтось вистрілив йому в спину.
Але для цього вбивця мусив безшумно ввійти до кабінету, так, щоб не сполохнути своєї жертви. Це тим неймовірніше, що підлогу застелено килимом лише біля самого письмового столу.
Отже, він знав, що за ним хтось стоїть, і не чекав нападу.
Мегре вже встиг мигцем проглянути папери, які лежали в шафі. Це були здебільшого всілякі угоди, акти про продаж чи купівлю, у яких він нічого не тямив і тому запросив фінансового експерта детальніше ознайомитися з ними.
В цій же шафі знайдено дві пачки паперу, схожого на той, що на ньому були написані анонімні листи, і це завдало чимало клопоту поліції. Моерс спочатку спробував встановити, де виготовлено цей папір, щоб потім опитати всіх кіоскерів, які його продавали.
— Директор мене не питав?
— Ні, патроне.
Чи варто було йти до нього самому, щоб лише сказати, що досі особи злочинця не встановлено? Йому доручено охороняти Фюмаля, а за кілька годин Фюмаля знайшли мертвим. Цікаво, як це сприйняли там, нагорі, — з обуренням чи, навпаки, з почуттям полегшення?
— Дай ключ.
Йшлося про «келію». Мегре пройшов у кінець коридора і, притулившись вухом до дверей, якусь мить слухав, що там робиться. В «келії» стояла тиша. Відімкнувши двері, він побачив на лавці чоловіка, що лежав долілиць, витягшись на всю її довжину.
Хоч Лантена не можна було назвати обірванцем, його костюм був страшенно брудний і пожмаканий, як у людини, що звикла спати не роздягаючись, де прийдеться. Довгі жирні пасма чорного волосся закривали потилицю.
Мегре торкнув його за плече і струснув. П'яниця застогнав, важко повернув голову, потім сам перевернувся на спину.
— Що вам треба? — насилу пробурмотів він.
— Вам дати води?
Еміль Лантен підвівся й сів, не розплющуючи очей, потім повільно підняв голову і втупився в комісара байдужим поглядом. Він, очевидно, й гадки не мав, де опинився і хто це стоїть перед ним.
— Месьє Лантен, ви в поліції. Я комісар Мегре.
Поступово він починав брати втямки, що з ним сталось, і вираз його обличчя на очах змінювався, — в ньому з'явилися острах і підозрілість.
— Навіщо мене сюди привели? — Лантен облизав пересохлі губи. — Я хочу пити!
— Ходімте до мого кабінету.
Він пропустив Лантена вперед. Той ледве пересував ноги, і можна було не боятись, що він утече.
— Випийте ось це!
Мегре простяг йому повну склянку води і дві пілюлі аспірину. Той покірно проковтнув їх і жадібно випив воду.
В нього було брезкле пом'яте обличчя, червоні повіки, каламутні очі.
— Я нічого не зробив, — мовив він, не чекаючи запитання. — Жанна теж нічого не зробила.
— Сідайте.
Він якусь мить вагався, потім сів скраєчку на стільці.