Про міністра не згадувалось, але газети давали зрозуміти, що Фюмаль мав неабиякий вплив на певних державних діячів.
Мегре повільно піднявся широкими сходами, привітався з розсильним, поцікавився, чи не викликав його директор, але Жозеф лише хитнув головою.
Глянувши за звичкою на свій письмовий стіл, комісар побачив на ньому теку з донесеннями.
Рапорт судового лікаря підтверджував те, що йому вже було відомо: смерть Фюмаля настала від пострілу з упору, майже впритул. В момент пострілу пістолет був не більше як за двадцять сантиметрів від тіла. Кулю було знайдено в грудній клітці.
На думку експерта по зброї, вбивця користувався автоматичним «Лугером». Такі пістолети носили німецькі офіцери під час війни.
Телеграма із Монте-Карло стосувалась місіс Брітт: в ігорному домі бачили не її, а схожу на неї голландку.
В коридорі затріщав дзвоник: треба було йти доповідати.
Мегре знав, що сьогодні він буде в центрі уваги. Колеги мовчки потиснули йому руку. Їм, краще ніж будь-кому іншому, було відомо, в якому делікатному становищі він опинився, і кожен намагався висловити йому своє співчуття.
Директор, навпаки, здавався аніскільки не стурбованим і бадьоро запитав:
— Що нового, Мегре?
— Розслідування триває.
— Ви бачили газети?
— Щойно переглянув. Вони вгамуються лише тоді, коли когось заарештують.
Для них це справді. знахідка. Ще не розшукали місіс Брітт, як раптом хтось убиває м'ясника — дві нерозв'язані справи одразу. Престиж карного розшуку ще ніколи не падав так низько.
— Роблю все, що можу, — зітхнувши, додав він.
— І вже вийшли на певний шлях?
Він лише знизав плечима. Про який «певний шлях» могла йти мова? Директор прослухав звіти решти комісарів, і, коли всі розходились, Мегре ловив на собі їхні стурбовані погляди.
Повернувшись до свого кабінету, він застав там фінансового експерта. Той почав щось говорити йому, але Мегре слухав одним вухом, — він усе ще сподівався пригадати сон.
Газетярі не знали справжнього стану справ у Фюмаля. За кілька років він зумів створити справжній м'ясний трест.
— За всіма цими операціями відчувається чийсь диявольський розум і неабияке знання юриспруденції, — провадив своє експерт. — Потрібні будуть місяці, щоб розплутати цей клубок зв'язків між різними товариствами та філіями, які контролював Фюмаль. Звичайно, за це візьметься з свого боку і податкове управління.
«Диявольський розум» належав, звичайно, месьє Жозефу: лише після знайомства з ним Фюмаль почав свій шлях від звичайного середнього ділка до «м'ясного короля».
Нехай за це візьметься прокуратура та фінансова інспекція, якщо це їх зацікавить. Його цікавило лише одне — хто вбив Фюмаля в його кабінеті з упору, в той час, як Ваше мерз на тротуарі пі самим будинком.
Пролунав довгий телефонний дзвінок. Питали його особисто. Дзвонила мадам Гайярден — справжня дружина покійного Роже. Вона хотіла знати подробиці. Якась газета Лазурного узбережжя, де вона перебувала з дітьми;— повідомила, що, вбивши Фюмаля, Гайярден сам застрілився в Пюто.
— Щойно я дзвонила моєму адвокатові. За годину виїжджаю кур'єрським до Парижа. Хочу довести до вашого відома, що у цієї хвойди з вулиці Франсуа Першого немає ніяких прав. Ми з Роже ніколи й не думали розлучатись. Мої документи про шлюб у цілковитому порядку. Фюмаль його обікрав, це безперечно. Мій адвокат доведе це, і, як законна спадкоємиця, я…
Тримаючи трубку біля вуха, Мегре лише зітхав і час од часу бурмотів:
— Так, мадам… Гаразд, мадам… — Нарешті запитав — Скажіть, у вашого чоловіка був «Лугер»?
— Що?
— Та нічого. Він брав участь у минулій війні?
— Його звільнили за станом здоров'я. В нього…
— Байдуже чому. Його часом не вивозили до Німеччини?
— Ні. А що?
— Нічого особливого. Ви ніколи не бачили револьвера в своїй квартирі в Нейї?
— Колись бачила. Але він одніс його до цієї… цієї…
— Дякую вам.
Ця мадам Гайярден свого не оддасть. Вона битиметься, мов та самиця, що захищає своїх малят.
Він увійшов до інспекторської, ковзнув поглядом по присутніх.
— А Де Ляпуент?
— Мабуть, у вбиральні.
Він сів.
— Аєвара й досі нема?
Повернувся Ляпуент і, побачивши комісара, який чекав на нього, густо зашарівся.
— Слухай, хлопче… Вчора вранці, коли ти ввійшов до кабінету Фюмаля… Тільки добре подумай… Штори були спущені чи підняті?
— Вони були так, як ви застали. Я їх не торкався, ї, по-моєму, ніхто інший їх теж не чіпав.
— Отже, підняті?
— Безперечно, можу заприсягтись у цьому. Я навіть помітив у глибині подвір'я гараж з надбудовою…