Він спробував уявити, де стояв Фюмаль, коли пролунав постріл із «Лугера», але тут легко було помилитись — він міг впасти не відразу, а покотитись, ступивши кілька кроків.
Чи видно було цю сцену з кімнати секретарки? Важко сказати. Зате крізь вікно було добре видно, хто входив до кабінету або виходив із нього.
Він спустився і пройшов через двір, нікого не зустрівши. У вестибюлі на нього чекала Луїза Бурже.
— Сподіваюсь, ваш дослід пройшов успішно?
Мегре кивнув головою. Вона пішла за ним до кабінету.
— Зверніть увагу, що і звідси видно все, що робиться у мене в кімнаті.
Мегре з цікавістю глянув на неї.
— Якщо пан Фюмаль інколи і не спускав штор у своєму кабінеті, у нас з Феліксом були підстави зачиняти віконниці в моїй кімнаті. Зараз вони відчинені, але це нічого не означає. Ми з ним не екзибіціоністи, хоч ви, здається, іншої про це думки.
— Виходить, Фюмаль все-таки інколи спускав штори!
— Звичайно. Наприклад, завжди, коли засиджувався допізна з месьє Жозефом. Я довго не могла зрозуміти, навіщо це. Гадаю, річ у тому, що в ті вечори він одчинив сейф. Там замок з секретом.
— Вам не здається, що месьє Жозеф знає, як відімкнути сейф?
— Навряд.
— А ви?
— І гадки не маю.
— Ляпуент, біжи до месьє Жозефа. Запитай, чи він знає, як відмикається сейф…
Ключ від сейфа знайшли в кишені небіжчика, але відімкнути його було не так просто. Пані Фюмаль не мала жодного уявлення про замок з секретом. Нотар теж присягався, що не знає його будови. Таким чином, крім судового слідчого, довелося запросити на сьогоднішній ранок спеціаліста з заводу, де вироблялись сейфи.
— Ви не вагітна? — раптом звернувся Мегре до Луїзи Бурже.
— Ні. Я не вагітна. Чому ви мене про це запитуєте?
На сходах почулись чиїсь кроки. Прийшов майстер з заводу — високий, худий, з чорними вусами. Він ретельно оглянув сейф, немов хірург пацієнта, якого йому, доведеться оперувати.
— Треба почекати слідчого та нотаря.
— Знаю. Не вперше.
Невдовзі прийшли й вони. Нотар зажадав, щоб була пані Фюмаль, як можлива спадкоємиця, і Ляпуент знов, подався нагору.
Вона була не така п'яна, як напередодні, але, мабуть, все-таки хильнула склянку віскі для хоробрості перед тим, як спуститися: від неї гостро тхнуло перегаром.
Останнім до кабінету ввійшов секретар суду.
— Мені здається, мадмуазель Бурже, що вам тут нічого робити, — мовив Мегре, помітивши секретарку.
Потім він ще не раз пошкодує, що вимовив цю фразу.
Комісар підійшов до Планше, який стояв біля вікна, і між ними почалася некваплива розмова. Тим часом спеціаліст порався біля сейфа. Не минуло й півгодини, як у ньому щось клацнуло і важкі дверцята повільно відчинились.
Нотар першим підійшов до сейфа і заглянув усередину. За ним стали слідчий і Мегре.
На верхній полиці в кількох безладно розкиданих жовтих конвертах лежали розписки кредиторів, які стверджували одержання тієї чи іншої суми. Нижче виднілись досьє з великою комерційною документацією. Грошей у сейфі знайдено не було.
Відчувши, що позад нього хтось стоїть, Мегре озирнувся і побачив у дверях месьє Жозефа.
— Вони там? — запитав він.
— Ви про що?
— П'ятнадцять мільйонів. В сейфі має бути асигнацій на п'ятнадцять мільйонів франків. Вони були там три дні тому, і я певний, що пан Фюмаль не віддав їх до банку.
— У вас є ключ?
— Я вже відповів вашому інспекторові, що нема.
— А другий ключ взагалі є?
— Навряд.
Ходячи вперед і назад по кабінету, Мегре на мить зупинився біля вікна і побачив у вікні навпроти Луїзу Бурже, яка, щось наспівуючи, все ще порядкувала в своїй кімнаті, немов її аніскілечки не стосувалось те, що відбувалося в домі.
8. ВІКНО, СЕЙФ, ЗАМКОВА ЩІЛИНА, ЗЛОДІЙ І ОСТАННЄ ВІДКРИТТЯ КОМІСАРА
Відомо, що найдовші сни тривають всього кілька секунд. Те, що раптом відчув Мегре, нагадало йому не сон, якого він так і не пригадав, а спалах блискавки серед ночі, коли все навкруги на якусь мить стає чіткішим і виразнішим, ніж навіть у сонячний день.
Пізніше, аналізуючи те, що з ним сталося, він легко відновив у пам'яті всі думки, які осяяли його, і всі почуття. Коли б він умів малювати, то, мабуть, відтворив би все, що було тоді в полі його зору, з ретельністю фламандських малярів.
В кабінеті все ще горіли лампи, і їх світло, зливаючись із сонячним, надавало кімнаті якогось штучного, театрального вигляду, і, можливо, саме через це всі, хто в ній був, раптом здалися йому акторами якогось химерного спектаклю.