— Ви справді зачиняли віконниці?
— Справді. Річ у тім, що мені доводилось зустрічати Віктора там, куди він не повинен був заходити. Він уміє ходити безшумно, як той привид. Я не раз мало не скрикувала від страху, коли він раптом з'являвся поруч.
«Він ходив просто, як браконьєр!» — подумав Мегре. Секретарка показала йому на електричний дзвоник у кутку кімнати.
— Ось бачите. Його встановили, щоб пан Фюмаль міг викликати мене, коли йому захочеться. Іноді це траплялось пізно ввечері. Я змушена була одягатись і йти до нього, бо після того, як він вечеряв із знайомими в ресторані, завжди була термінова робота. Отоді я й зустрічала Віктора на сходах.
— Він вам не пояснював, що він там робить?
— Ні. Але він дивився на мене так, що…
— Як?
— Ви самі знаєте.
І справді Мегре сам усе розумів, але хотів почути це з уст Луїзи.
— В цьому будинку між усіма була мовчазна змова. Ніхто не любив хазяїна. У кожного з нас була своя таємниця.
— Навіть у вас — від Фелікса.
Вона справді легко червоніла.
— Що ви маєте на увазі?
— Вечір, коли Фюмаль наказав вам роздягтись…
Вона підійшла до вікна і зачинила його.
— Ви казали про це Феліксу?
— Ні.
— А скажете?
— Навіщо? Просто я дивуюсь, як ви це стерпіли?
— Я хочу, щоб ми одружились…
— І відкрили готель у Ж'єні?
— Що ж у цьому лихого?
Цікаво, що для неї було важливіше — стати дружиною Фелікса чи хазяйкою готелю на березі Луари?
— Де ви візьмете стільки грошей?
Еміль Лантен брав гроші в її шухляді. У Луїзи Бурже, напевне, теж була своя система.
— Можу сказати… Тут нема нічого протизаконного.
— Я слухаю.
— Директор «Північних м'ясобоєнь» цікавився певними даними, які проходили через мої руки. Тут довга історія… Одне слово, це давало йому змогу комбінувати з чималим зиском для себе. Зібравши ці дані, я телеграфувала їх йому, а він за те щомісяця переказував мені досить значну суму.
— А як решта директорів?
— Я певна, що кожен з них по-своєму обкрадав його, але вони обходились без мене.
Виявляється, що цей підозріливий, підступний Фюмаль був оточений людьми, які його постійно обдурювали. Він нікому не довіряв, за всіма шпигував, усім погрожував, намагаючись придавити всіх підлеглих силою своєї влади. А в його власному домі, потай від нього, ночував чоловік, який спокійно їв і пив за його рахунок і навіть іноді серед ночі крав гроші в його кабінеті, за кілька кроків від того місця, де він спав.
Його особиста секретарка працювала не стільки на нього, як на одного з його директорів.
Цілком можливо, що найбільше грів руки його друг і порадник — месьє Жозеф. В нього досить кмітливості, щоб заплутати свої сліди так, що найкращий фінансовий експерт там ногу зламає.
Щоб мати особистого охоронця, він врятував від каторги свого земляка браконьєра. Це була, мабуть, нелегка справа, і він чекав від нього вдячності.
Проте цей самий Віктор ненавидів його більш за всіх. Це була невгамовна й живуча ненависть селянина, яка лише розгорається з часом. Так само він ненавидів лісника і підстрелив його, як тільки випала нагода.
Він, мабуть, довго чекав такої ж нагоди, щоб поквитатись з Фюмалем. Престо вбити його він міг би давно; йому потрібно було знати, що це мине безкарно. Що дало йому таку впевненість зараз? Чи не мільйони, які він водночас прихопив?
Учора він не заперечував, що після вбивства лісника йому допомогли обійти закон Фюмалеві гроші. Фюмаль, видно, добре знав, кому їх підсунути. До речі, що казав Віктор про свого прокурора? «А ви знаєте його ім'я?»
Варто поцікавитись, де тепер цей добродій. Доведеться піднімати архів. Та все це потім. Зараз треба довести справу до кінця.
— Віктор був на фронті?
— Точно не знаю. Здається, був.
— А де його застала окупація?
— В селі.
Він міг дістати «Лугера» під час відступу німців. Цілком можливо, що в нього є цілий арсенал де-небудь в схованці в лісі.
— Навіщо ви його попередили? — з докором у голосі запитав Мегре.
— Про що?
Вона сама відчула, як зашарілась, і це її обеззброїло.
— Я зустрілася з ним, коли ви послали мене ввімкнути світло. Він стояв на сходах, помітно схвильований.
— Чим?
— Хто зна! Можливо, він не сподівався, що будуть відмикати сейф. А може, підслухав вашу розмову з інспектором і зрозумів, що ви натрапили на слід.
— Що ви йому сказали?
— Я сказала: «Краще негайно тікайте». По-моєму, це його анітрохи не здивувало.
— Навіщо ви це зробили?