Выбрать главу

Створивши свого героя, Сіменон, як ніхто до нього, наблизив детектив до серйозного роману, виступив як справжній реформатор у цьому жанрі. І водночас він продовжив давню романтичну традицію французької літератури, що вже в минулому столітті породила образ захисника знедолених, реставратора порушеної справедливості. Слід лиш пригадати графа Монте-Крісто Дюма чи Рудольфа з «Паризьких таємниць» Ежена Сю. А передусім — Жана Вальжана, героя славнозвісних «Знедолених» Віктора Гюго.

У комісарі Мегре сучасний західний масовий читач знаходить втілення своєї наївної мрії про «доброго начальника», який от-от прийде, покарає винних, щоб було легше жити. Бо інакше жити важко: навкруги безкарно панує зло. І не дивно, що навіть в Сіменонових романах воно незмінно перемагає там, де немає Мегре — в творах, за визначенням самого автора, «жорстоких» та «напівжорстоких» — похмурих драмах і трагедіях безпросвітного людського животіння. Тож недарма в Голландії вже кілька років стоїть бронзовий пам'ятник вигаданому Сіменоном комісарові Мегре.

Розповідаючи про той чи той рецидив зла в сучасному йому капіталістичному суспільстві, Сіменон тим самим виступає як його критик. Та було б помилкою переоцінювати руйнівну силу цієї критики. Бо ведеться вона не від імені майбутнього, коли не буде ні капіталістичного суспільства, ні притаманного йому зла, а, навпаки, від минулого, коли — якщо вірити авторові — цього зла було менше.

У цьому фатальна, суто буржуазна обмеженість соціолога та художника Сіменона.

Звідси ж неприхована симпатія автора та його героя до традиційних, старих патріархальних форм життя. Звідси ж той виклик модерній цивілізації, який проходить крізь усю творчість Сіменона — цивілізації, що не принесла щастя звичайним людям, а, навпаки, зробила їхнє життя ще нестерпнішим.

У залежності від того, що переважає в романах Сіменона — критика сучасних капіталістичних порядків чи оспівування порядків минулих, але так само капіталістичних, — реалістичні тенденції в його творчості то беруть гору, то різко сходять нанівець, разом із художньою цінністю творів. Ні в кого з видатних письменників сучасності книги глибокі й художньо повноварті не співіснують у такій мірі з літературними підробками, косними за філософською та соціальною концепцією, вбогими за думкою, ба навіть просто мізерними за своїм художнім рівнем.

На щастя для читачів та й для самого автора, не такі твори переважають, і не вони визначають його творче обличчя.

Віртуозність літературної техніки Сіменона загальновизнана і не потребує нових дифірамбів. Вона є продуктом великого літературного хисту автора, а також його неймовірної працьовитості. Досі річна норма Сіменона становить шість романів — два детективних, два «жорстоких», два «напівжорстоких». Видавці не завжди встигають його видавати, і часом дві нові речі друкуються в одній книзі. Та отака небачена досі плідність Сіменона часом призводить до крутого зниження вимог до самого себе і, певна річ, до зниження художньої якості творів. У радянського читача не може не викликати подиву та неймовірна легкість, з якою поважний автор іноді переказує хоч і під різними назвами — той самий сюжет, вдаючись до перевірених часом прийомів, що межують з відвертими літературними штампами. Що не кажіть, а принцип писання по вісімдесят сторінок на добу має свої вади. І хоча творів у Сіменона кількасот, цілком самостійних сюжетів значно менше — бо аж надто багато всіляких варіацій на улюблені, але одні й ті самі теми. Важко не погодитися з тим критиком, що якось зауважив: «Шкода, що Сіменон, цей справжній Ежен Сю нашого сторіччя, не познайомився замолоду з Гюставом Флобером».

У пропонованій нашому читачеві збірці вміщено ті соціально та художньо найзначиміші твори Сіменона, що належать до кращої частини його літературного доробку. Написані в повоєнні роки, вони дають хоч і не повне, але, на наш погляд, цілком предметне уявлення про те, що то є Жорж Сіменон.

Микола МЕЩЕРЯК

ЗМІСТ

ЗАМАХ НА БРОДЯГУ. Роман

ГНІВ МЕГРЕ. Роман

КОМІСАРОВА ЛЮЛЬКА. Повість

ТАК БІДАКІВ НЕ ВБИВАЮТЬ. Повість

НЕВДАЧА КОМІСАРА МЕГРЕ. Роман