— Це може статися щохвилини… Якщо хочете, я вам подзвоню, як тільки він заговорить.
— Не треба… Я незабаром буду у вас.
— Зараз?
— Так, зараз.
Йому не терпілося скоріше познайомитися з Професором, якого він, власне кажучи, досі ще не бачив в обличчя.
В інспекторській Ляпуент вистукував на машинці свідчення страхового агента та його заїкуватого друга.
— Я йду до лікарні… Не знаю, коли повернуся…
Лікарня була за два кроки. Мегре подався туди, як до сусідів у гості — неквапливо, з люлькою в зубах, заклавши руки за спину. В голові йому блукали якісь невиразні думки.
В приймальні назустріч комісарові кинулася гладка Леа у тій самій рожевій блузці.
— Що тут робиться, пане комісар?! — заторохтіла вона. — Мало того, що мене не пускають до нього… Вони навіть не хочуть сказати, як він себе почуває… Ще й загрожують покликати поліцая!.. Ну, а вам що відомо?
— Допіру мені сказали, що йому вже значно краще…
— Можна сподіватися, що він оклигає?
— Можна сподіватися.
— Йому дуже боляче?
— Не думаю… Очевидно, йому роблять уколи.
— Учора якісь молодики в цивільному забрали його речі… Це ваші люди?
Він ствердно кивнув і посміхаючись додав:
— Не турбуйтеся, нічого не пропаде…
— Ви досі не знаєте, хто це зробив?
— А ви?
— За п'ятнадцять років, відколи я живу під мостами, ще не було такого, щоб хтось нападав на бродягу… Кому ми заважаємо? Адже немає людей смирніших за нас…
Слово, як видно, сподобалося їй, і вона повторила:
— Немає смирніших… Та ви й самі це добре знаєте, пане комісар… Між нами ніколи не буває жодних сварок… Кожен робить, що хоче, і поважає свободу іншого. Бо коли не шанувати свободу, то на біса ж тоді ночувати під мостами?
Придивившись пильніше, Мегре помітив, що очі в неї посоловіли, та й обличчя було червоніше, ніж напередодні.
— Ви сьогодні пили?
— Промочила горлянку…
— А що кажуть ваші друзі?
— Що вони мають казати? Кожен на своєму віку бачив і не таке.
Побачивши, що Мегре прямує до сходів, Леа запитала:
— Може, я вас почекаю?.. Я хочу знати, як він там.
— Я можу затриматись…
— Байдуже… Я нікуди не поспішаю…
До старої повертався добрий настрій. В її беззубій посмішці було щось дитяче.
— У вас сигарети не знайдеться?
Мегре показав на люльку.
— Тоді дайте пучку тютюну… Я хоч пожую…
В ліфті разом із ним підіймалися двоє санітарів з хворим на носилках. На четвертому поверсі він одразу побачив старшу сестру, що виходила із якоїсь палати.
— Ви самі знаєте, де він лежить… Я незабаром прийду: мене викликають до операційної…
Як і напередодні, погляди хворих звернулися до Мегре: певно, його впізнали. З капелюхом у руці комісар попрямував до ліжка доктора Келлера. Замість учорашніх бинтів на його обличчі було кілька смужок клейкого пластиря.
Келлера напередодні поголили, і він був мало схожий па свою фотографію. Обличчя землисте, змарніле, гострі вилиці, тонкі бліді губи. Мегре здригнувся, зненацька зустрівшись із поглядом хворого.
Бродяга, безперечно, дивився на нього — і дивився цілком свідомо.
Мегре. відчув, що потрібно щось сказати, та нараз йому забракло слів. Біля ліжка стояв стілець, і комісар сів.
— Вам уже краще? — нарешті зніяковіло спромігся він притишивши голос.
Він був певний, що його слова не потонули в тумані, ще Келлер почув їх і зрозумів. Але в спрямованому на нього погляді була цілковита байдужість.
— Ви мене чуєте, докторе Келлер?
Так почався цей довгий і сповнений несподіванок двобій.
Мегре дуже рідко говорив з дружиною про справи, які розслідував. А втім, він майже ніколи не обговорював їх зі своїми найближчими помічниками і обмежувався тим, до давав їм вказівки. Такий уже був метод його роботи: поступово дійти до суті самому, проникаючи в життя людей, про існування яких він ще напередодні не мав жодної гадки.
— Що ви про це думаєте, комісаре? — нерідко запитував його судовий слідчий на тому чи тому етапі розслідування.
Потім у Палаці правосуддя любили цитувати його незмінну відповідь:
— Пане судовий слідчий, я нічого не думаю.
Хтось із дотепників якось зауважив:
— Мегре перевтілюється…
Певною мірою він мав рацію. Мегре надто шанував слова, щоб розкидатися ними без потреби.: Цього разу все склалося інакше, в усякому разі щодо пані Мегре — завдяки сестрі, що жила в Мюлузі, вона, вже стала йому в пригоді. Саме тому, сідаючи обідати, він промовив:
— Я щойно познайомився з Келлером.