У досить просторій каюті, що правила за кухню та їдальню водночас, на білій емалевій плиті тушкувалося рагу. Побачивши чужинця, Аннеке, що саме годувала дитину, хутенько перебігла до спальні. Мегре встиг розгледіти широке ліжко, застелене стьобаною ковдрою.
— Може, сядемо, вірно я кажу?
Все ще вагаючись і немов проти власної волі, фламандець дістав із буфета з заскленими дверцями темний глиняний глек з ялівцівкою та дві високі склянки.
Крізь квадратні ілюмінатори видно було дерева на березі, іноді пропливав червоний дах якої-небудь вілли. Йєф із склянкою в руці довго стояв мовчки, потім сьорбнув горілки і трохи потримав у роті, перш ніж проковтнути.
— Він помер? — запитав він нарешті.
— Ні. Він уже опритомнів.
— Що ж він сказав?
Тепер настала черга Мегре побаритися з відповіддю. Він розглядав гаптовані фіранки на вікнах, мідні плетені підвазонники, фотографію дебелого чолов'яги в светрі та морському картузі, що висіла в позолоченій рамці на стіні.
Людей такого гатунку часто можна побачити на суднах: кремезні, плечисті, з моржевими вусами.
— Це ваш батько?
— Ні, мосю. Це батько Аннеке.
— Ваш батько також був річник?
— Мій батько був вантажником в Антверпені. А це, самі розумієте, робота не для білої людини.
— Тому ви й пішли працювати на баржу?
— Я почав працювати на баржах з тринадцяти років, і досі ніхто на мене не нарікав…
— Минулого вечора…
Метре сподівався піддобритися до фламандця, ставлячи йому запитання, що не стосувалися справи, але той уперто хитав головою:
— Ні, мосю! Я не брешу… Вам досить лиш перечитати ті папірці, що я підписав.
— А коли я виявлю, що ваші свідчення неточні?
— Тоді робіть, що вважаєте за потрібне.
— Ви бачили, як ті двоє чоловіків на машині виїхали з-під мосту Марі?
— Прочитайте, що я говорив.
— Вони запевняють, що не проїздили повз вашу баржу. — Кожен може говорити, що йому заманеться, вірно я кажу?
— Вони ще запевняють, що на набережній не було ні душі, і, скориставшись з цього, вони кинули в Сену здохлого собаку.
— Коли їм хочеться називати його собакою, то при чому тут я?
Аннеке повернулася, але вже без малої, яку, очевидно, поклала спати. Молодичка сказала чоловікові кілька слів по-фламандськи, той кивнув, і вона почала розливати суп.
Баржа сповільнила хід. Мегре був уже подумав, що вони причалюють, але, глянувши у вікно, побачив буксир, а за ним — три баржі, які немов через силу підіймались вгору проти течії. Вони проходили під мостом.
— Це ваша власна баржа?
— Так… Наша з Аннеке…
— Ваш брат співвласник?
— Цебто як?
— Він не має права на частину майна?
— Ні, мосю… Баржа належить тільки нам з Аннеке.
— Отже, ваш брат просто служить у вас?
— Еге ж, мосю… Все-таки, своя людина краще, вірно я кажу?
Мегре вже майже звик до його вимови, до його «мосю» і до нескінченних «вірно я кажу?», якими він закінчував кожну фразу. З насторожених поглядів білявої молодички видно було, що вона розуміє лиш окремі слова і марно намагається збагнути, про що розмовляють чоловіки.
— І як давно?
— Вже біля двох років…
— Отже, раніше він працював на іншій баржі? Де — в Бельгії чи у Франції?
— Так само, як і ми: то в Бельгії, то у Франції. Все залежить від того, який у тебе вантаж…
— Чому ви взяли його до себе?
— Мені ж потрібен помічник, вірно я кажу? Самі бачите, баржа… чималенька…
— А як же раніше?
— Що раніше?
— Як ви справлялися до того, як узяли брата до себе?
Він вирішив посуватися потроху, ставити найневинніші запитання, аби тільки знову не сполохати норовистого фламандця.
— Я вас не розумію…
— Адже й тоді ви працювали тут не самі?
Перш ніж відповісти, Йєф скоса зиркнув на жінку, немов хотів упевнитися, що вона нічого не зрозуміла.
— Певно, що не сам…
— А з ким?
Йєф почав повільно наливати чарки. Він думав.
— Раніше на його місці був я сам…
— Ви працювали матросом?
— Ні, механіком.
— А хто був хазяїн?
— Я не певний, що ви маєте право ставити мені ці запитання… Моє особисте життя нікого не стосується… Крім того, моєю, я бельгійський підданий… Я тут іноземець, вірно я кажу?
Коли він нервувався, його фламандська вимова ставала ще виразнішою.
— Так не годиться! Мої справи нікого не обходять! І якщо я фламандець, це ще не означає, що кожен може совати свого носа до мого кошика з яйцями.
Мегре не відразу второпав останню фразу і насилу стримав усмішку.