Выбрать главу

— Будь ласка, перекладіть.

— Гаразд… Вона каже, що ми давно кохалися…

— Приблизно з рік до весілля?

— Приблизно…

— Інакше кажучи, це почалося, як тільки ви з'явилися на баржі…

— Яке кому…

Мегре не дав йому скінчити.

— Мене цікавить, чи знав про ваші стосунки батько Аннеке?

Йєф мовчав.

— Очевидно, як більшість закоханих, ви спочатку приховували те, що було між вами?..

Фламандець знову підійшов до вікна.

— Зараз причалюємо… Я мушу допомогти братові.

Слідом за ним Мегре вийшов на палубу. Вони справді наближалися до Мант-ля-Жолі — невеличкого порту з кам'яною набережною, біля якої на причалі стояло з десяток барж.

Мотор почав затихати, потім знову застугонів: увімкнули задній хід. Під кормою враз спінилася і завирувала вода. З причалу та з інших барж моряки уважно стежили за маневрами «Чорного лебедя», стиха перемовляючись між собою. Йєф кинув чал, і його вправно впіймав якийсь хлопчина років дванадцяти.

Присутність на баржі нікому не знайомого добродія в плащі та капелюсі викликала загальну цікавість.

Із сусідньої баржі хтось голосно по-фламандськи гукнув Йєфа; той теж відповів незрозумілим комісарові вигуком, ні на мить не відриваючи очей від берега.

Недалеко від набережної, за великою купою цегли, комісар упізнав чорну поліцейську машину. Поряд, із сигаретою в зубах, стояв інспектор Нев'є.

— Ну, сподіваюсь, тепер ви дасте нам спокій. Нам уже час обідати. З п'ятої години ранку ми на ногах…

— Ви не відповіли на моє запитання.

— Яке запитання?

— Ви не сказали, чи знав Віллемс про ваші стосунки з його дочкою.

— Як вам здається, я оженився на ній чи ні?

— Ви оженилися на ній після його смерті…

— Хіба я винний, що він помер?

— Він довго хворів?

Вони знову стояли на кормі, і Хуберт чув їхню розмову. Брови в нього були насуплені.

— Віллемс ніколи в житті не хворів… Якщо не вважати за хворобу те, що він кожного вечора напивався, як свиня… І Хуберт швидко зиркнув на свого брата, і Мегре здалося, що в його погляді світився подив, неначе хлопець не сподівався на такий поворот розмови.

— Він помер від білої гарячки?

— Що це таке?

— Хвороба, від якої найчастіше помирають п'яниці… У них починається приступ і…

— В нього не було жодних приступів… Просто він так нацмулився, що не міг устояти на ногах і впав…

— У воду?

Здавалося, Йєфові не дуже подобалась присутність брата, котрий весь час прислухався до їхньої розмови.

— Еге ж, у воду…

— Це сталося у Франції?

Фламандець кивнув.

— В Парижі?

— Так… В Парижі він завжди набирався по саму зав'язку…

— Чому?

— Там у нього була одна краля… Вони пили удвох…

— Ви знайомі з цією жінкою?

— Я навіть не знаю, як її звати…

— А де вона живе, знаєте?

— Теж ні.

— Але ж ви бачили їх разом?

— Бачив, як вони одного разу заходили до готелю… Тільки не треба казати про це Аннеке…

— Вона не знає, як помер її батько?

— Знає, але про цю жінку їй ніхто не розповідав.

— Ви б її впізнали?

— Можливо… Я не певний…

— Вона була з ним, коли трапилося це нещастя?

— Не знаю…

— Як це сталося?

— Я не можу вам сказати. Мене там не було.

— А де ви були?

— В ліжку…

— А Аннеке?

— В своєму ліжку…

— Котра була година?

Він зробив кислу гримасу, але все-таки відповів:

— Йшла третя година ночі.

— Віллемс часто повертався додому так пізно?

— В Парижі — часто… Через цю шльондру…

— Що ж усе-таки сталося?

— Я вам сказав… Він упав.

— Переходячи по трапу?

— Очевидно.

— Це було влітку?

— Скоріше взимку… В грудні.

— Ви почули, як він упав?

— Я почув, як щось ударилось об баржу.

— А крики?

— Він не кричав…

— Ви кинулися йому на допомогу?

— Певна річ…

— Навіть не одягаючись?

— Я натяг штани…

— Аннеке теж чула?

— Не все… Вона прокинулася, коли я вже піднявся на палубу…

— Коли підіймалися чи коли вже були на палубі?

В погляді Йєфа блиснуло щось дуже схоже на ненависть.

— Запитайте в неї самі… Невже я можу все пам'ятати?

— І ви побачили Віллемса у воді?

— Нічого я не побачив… Я лише почув, що там щось плюхкається…

— Він не вмів плавати?

— Умів… Тільки, мабуть, не міг…

— І ви одразу скочили в шлюпку?.. Як і в понеділок?