Выбрать главу

— Еге ж, мосю, а то ж як

— Вам пощастило витягти його з води?

— Не одразу, хвилин за десять… Щоразу тільки я до нього доторкався, він зникав у воді…

— Аннеке була на палубі?

— Еге ж, мосю…

— Отже, коли ви його витягли, він уже був мертвий?

— Тоді я ще не знав, мертвий він чи живий… Але обличчя в нього вже посиніло…

— Ви викликали лікаря чи поліцію?

— Авжеж, мосю… У вас ще є запитання?

— Де це сталося?

— Я ж вам сказав — у Парижі!

— А точніше?

— Ми тоді привезли партію червоного вина з Леаконе і розвантажували його в Парижі на набережній Рапе…

На обличчі Мегре не відбилося ні подиву, ні вдоволення. Але з його пліч немов спала гора, нервове напруження минуло, і він одразу став найдобродушнішим із людей.

— Тепер, здається, все… Отже, Віллемс утопився однієї грудневої ночі біля набережної Рапе, в той час, як ви та його дочка спали на баржі, кожне у своєму ліжку… Правильно?

Йєф мовчки закліпав очима.

— А приблизно за місяць ви з Аннеке одружилися…

— Адже незручно жити удвох на баржі і бути неодруженими…

— А коли саме ви запросили брата?

— Одразу… За два чи три дні…

— Після одруження?

— Ні, після похорону…

Сонце вже сховалося за червоними дахами, але було ще видно, хоча світло здавалося якимось примарним, тривожним. Хуберт нерухомо, в задумі, стояв біля штурвала.

— Я гадаю, ви нічого не знаєте? — звернувся до нього Мегре.

— Про що?

— Про те, що сталося в понеділок?

— Я був на танцях на вулиці Лапп.

— А про смерть Віллемса?

— Лише з телеграми…

— Тепер уже все? — втрутився Йєф ван Хутте. — З вашого дозволу, можна пообідати?

Дуже спокійно, немов між іншим, Мегре відповів:

— Боюсь, що ні…

Здавалось, вибухнула бомба. Хуберт рвучко повернувся і глянув не на комісара, а на брата. В погляді Йєфа спалахнула неприхована лють.

— Дозвольте запитати, чому я не можу пообідати?

— Тому, що я хочу забрати вас до Парижа.

— Ви не маєте права цього робити!

— За годину в мене буде письмовий дозвіл за підписок судового слідчого…

— А чому, скажіть на милість?

— Щоб продовжити нашу розмову…

— Я сказав усе, що знав…

— … А також для того, щоб звести вас з бродягою, якого ви витягли з води…

Йєф кинув відчайдушний погляд на брата, немов звав його на поміч.

— Як ти гадаєш, Хуберт, комісар має право?

Та Хуберт мовчав.

— Ви хочете всунути мене в вашу чортопхайку? — Він показав рукою на набережну, де поряд із машиною стояв Нев'є. — А коли я зможу сюди повернутися?

— Можливо, завтра…

— А якщо не завтра?

— Тоді значно пізніше… А може, й ніколи.

— Що? Що ви сказали?

Йєф раптом стиснув кулаки, і комісарові здалося, що він от-от кинеться на нього.

— А як же моя жінка?.. А дитина?.. Що це ви собі надумали? Та знайте — я повідомлю консула…

— Це ваше право.

— Ви глузуєте з мене, чи як?

Йому досі не вірилося.

— Та хіба ж можна ні сіло ні впало вриватися на чуже судно і арештовувати людину, яка не зробила нічого лихого?

— Вас ще ніхто не заарештовує.

— А як же це тоді назвати?

— Я везу вас до Парижа, щоб звести віч-на-віч з нетранспортабельним хворим.

— Та що це вам дасть, якщо я його навіть не знаю? Я лише витяг його з води, бо він гукав на поміч… Коли б, знаття…

З'явилася Аннеке і щось запитала в нього. Він відповів їй досить багатослівно. Тоді вона оглянула по черзі трьох чоловіків і знову звернулася до Йєфа. Мегре міг закластися, що вона радила йому не сперечатися і йти, куди кажуть.

— А де я ночуватиму?

— Не турбуйтеся, в Сюрте вам дадуть ліжко.

— Цебто у в'язниці?

— Ні, в карному розшуці.

— Ви дозволите мені переодягтися?

Комісар не заперечував, і Йєф з жінкою зникли в каюті. Залишившись віч-на-віч з комісаром, Хуберт мовчав, розглядаючи машини та перехожих на набережній. Мегре теж не хотілося розмовляти. Він страшенно втомився після цього допиту, який провадив навпомацки, не раз втрачаючи всяку надію добратися до правди.

— Не звертайте уваги на його грубощі, — першим порушив мовчанку Хуберт. — В Йєфа гаряча голова, але він славний хлопчина…

— Віллемс знав про його стосунки з Аннеке?

— На баржі не дуже сховаєшся…

— Ви гадаєте, що він не заперечував би проти шлюбу?

— Не знаю, я там не був…

— І ви вірите, що він справді упав у воду, послизнувшись на трапі?

— Таке часто трапляється… До того ж він був п'яний.