Екстензійний метод лікування переломів. По-простому — «витяжка». Хто лежав на ній, той навряд чи побажає таке найлютішому ворогу.
З лівого підребер’я виходять трубки-дренажі з вакуумним відсмоктувачем: стиснутий, мов гармошка, мішок поступово розправляється, наповнюючись кров’ю, що залишилась у череві після видаленої селезінки.
У сечовий міхур введений катетер, до якого збоку біля ліжка прив’язана баночка.
Справа під ключицею стоїть центральний венозний катетер, у який вливаються розчини.
На тілі — лише ситцева сорочка.
Людина пошматована, роздягнута і прикута до ліжка. Таке буває хіба в трилерах. Або в лікарнях.
На біржі їй запропонували перекваліфікуватись. На бухгалтера або маркетолога. Правда для цього потрібно було пройти додатковий курс навчання.
— Головне, що це безкоштовно.
— Але мені потрібна робота негайно.
— Поки що я вас оформлю, ви станете на чергу і якщо…
— Негайно — це не завтра і не післязавтра.
— А що ви хочете? Ви ж не закінчили інтернатуру. Можете працювати лише фельдшером, але вакансій у нас немає. Тут здорові не можуть знайти роботу. Яка у вас група? Третя? Я раджу отримати другу. З нею можна не працювати… А поки що йдіть у соціальні служби, попитайте когось із знайомих. Ви ж знаєте, як у наш час влаштовуються на роботу?
Вона знала. Місце лікаря коштує кілька тисяч умовних одиниць в залежності від престижності медичного закладу і можливості потім ці гроші відробити. А якщо згадати, що вступ до медуніверситету і щороку навчання у ньому теж забирають чималу суму, то відробляти ці гроші молодий спеціаліст буде довго і нудно.
Їй пощастило: її мама — головний лікар-епідеміолог у обласній санстанції і завдяки своєму службовому становищу знайома з усіма головними лікарями міста, тому місце реаніматолога для її дочки обійшлося вечерею в ресторані.
(Поправка. Її мама БУЛА лікарем-епідеміологом.)
…Коли після восьми місяців лікарняного Олена захотіла поновитися на інтернатурі і прийшла на місце своєї майбутньої роботи, її зустріли море усмішок, океан компліментів і чорна хмара невидимих бацил.
Інколи людині можуть зробити найскладнішу операцію, а вона — візьме і помре від банальної простуди.
Олена посміялась з усіма, послухала нові плітки і старі анекдоти, запевнила колег, що в Багдаді все спокійно, і з жахом подумала, що їй ще півроку ходити сюди на чергування, перш ніж їй дадуть спеціальність анестезіолога.
«А хто її просив кидатися з вікна? Сама винна…» — бацилами літало довкола Олени, коли вона на милицях йшла по лікарні.
Ті бацили вгризались у мозок, минаючи всі захисні бар’єри. Той хрест важчав з кожним кроком.
Коли вона прощалась, ніхто навіть не згадав, що існувала домовленість, за якою її мали взяти сюди на роботу.
«Сама винна…» — чорною хмарою гналося за нею. Бацили людської байдужості, зазвичай, — стійкі до лікування.
(А справді: хто мене просив кидатися з вікна?)
Коли вона впала на рівній дорозі на виході з лікарні, вона зрозуміла, що не зможе сюди повернутись. Не тепер. Не такою, якою вона стала.
Маючи диплом медуніверситету, але не отримавши спеціальності, вона могла розраховувати тільки на роботу фельдшера. Олена телефонувала усім високопоставленим маминим знайомим, і вони в один голос запевняли, що робота можна вважати у неї в кишені, але минув місяць, другий, минуло півроку, а ніхто про неї не згадав.
Не варто мати знайомих, які викреслюють ваш номер телефону одразу в день вашої смерти.
Поступово Олена відгородилась від знайомих і незнайомих, від чужих і своїх, цілковито довірившись своїй добровільній доглядальниці. І незчулась, як опинилась поза грою.
То був другий випадок її смерті.
Перший раз вона вмерла, коли долетіла до землі.
Третій раз вона вмре, коли…
(… розгадає свої сни. Якщо розгадає. Якщо їх треба розгадувати.)
Олена надибала рахітну лавочку на зупинці біля Нового Цуму, сіла і спробувала відшукати у пам’яті когось, хто б їй допоміг.
(Ніхто тобі не допоможе, ніхто, ніхто.
Мовчи.)
Колеги відпадають. Однозначно. Позичиш у когось гроші — уся лікарня знатиме. Попросишся переночувати на одну ніч — уся лікарня півроку матиме про що говорити.
(Калік ніхто не любить, за ними треба доглядати, як за малими діточками, а малі діточки дуже нечемні…
Мовчати, я сказала!)
Родичі теж не годяться. Усі вони — по батьковій лінії. А вона швидше ще раз кинеться з вікна, аніж постукає до когось з них У двері.