З цього всього у шість років він зрозумів лише одне: що був недостатньо добрий і слухняний, якщо його не взяли з собою.
І він старався ще більше. Хоча в нього це не завжди виходило.
Планета Ємен жила за своїм календарем, у своєму відліку часу і у своїй системі вимірів і не збиралась кому-будь показувати своє обличчя, тільки очі над паранджою уважно стежили за прибульцями.
Богдан відчув це, коли після висадки з літака їх завантажили в машини, обліплені військовими, і повезли серед ночі невідомо куди.
Невідомі зірки на небі, невідома пустеля обабіч гусениць, невідома мова… невідомість в очах невідомої планети…
Варіації на тему невідомого терзали його душу усю дорогу до шпиталю, але ось їх висадили з машин і почалася праця, заради якої вони кинули усе.
Вони — це контрактники. Найманці. Прибульці.
Господарі дивились на них скоса, тому що контрактники перебували на забезпеченні ООН і одержували більше, ніж законні громадяни держави за ту ж роботу. А це, погодьтеся, не сприяє покращанню стосунків.
Однак контракт з такою планетою потребував перебудови всієї системи звичок і механізмів пристосування, а туземці жили під своїм сонцем, ходили по своїй землі і дихали своїм повітрям. І їм не заважало те, що сонце тут пече круглий рік, лише взимку слабшає, нагріваючи повітря всього-навсього до п’ятнадцяти градусів тепла. І лише взимку тут можна купатися.
Богдан одного разу не зважив на перестороги бувалих людей і поїхав влітку у долину, до Червоного моря.
До цього дня він вважав, що високо в горах у столиці Сані, де перебував їхній госпіталь, панує в цей час справжня спека. Виявилось, що він не має поняття про справжню спеку.
Вийшовши з автобуса на пляж, навіть не вийшовши, а ледве ступивши ногою на пісок, він зрозумів, що таке кондиціонер і чому араби моляться п’ять разів на день. А потім згадав про сніг.
Пляж нагадував доменну піч.
Пісок плавився. Сонце висіло у небі розплавленим згустком чавуну, — ось-ось перекинеться і проллється на голову. Червоне море — не море, а гаряча, до сорока двох градусів ропа. Сіль в’їдається у спечену шкіру, а на небі — жодного натяку на хмаринку.
Планета Ємен, притримуючи паранджу, заливалася дзвінкоголосим сміхом.
Половина цієї планети складалась з піску, а половина з каменю, селяни вивозили пісок і камінь, а потім привозили землю та вирощували на ній фінікові пальми, тютюн, зернові, овочі, бавовник, одним словом, все, що душа забажає. Це для місцевих жителів теж було найзвичайнісінькою справою.
Богдан, потрапляючи на їх базар, миттєво позбувався усіх риалів, які, одночасно з доларами видавали контрактникам на кишенькові витрати, дивуючись, як інші могли проіснувати за цей мізер два тижні.
Коли індусу Рамулу набридло бачити вічне здивування свого колеги, він повів його на той самий ринок і виторгував за всі продукти удвічі меншу ціну. Виявилось, що тут навіть в аптеках на запитання, скільки коштує той чи інший препарат, продавець, який себе поважає, дивиться у правий верхній кут і називає першу-ліпшу ціну.
(Цікаво, скільки б вони загнули за жменю снігу?)
І якщо покупець чемно витягує гроші, то продавець залишається вкрай розчарований і наступного разу називає ще вищу ціну. Може хоч тепер покупець здогадається поторгуватись.
Богдан напрочуд швидко збагнув ази тутешнього бізнесу і невдовзі збивав ціну найкраще за усіх прибульців, і колеги почали напрошуватись до нього в попутники.
Після чергових терактів у сусідньому Єрусалимі усі «білі» деякий час залишали межі шпиталю лише групами, у машинах, обліплених військовими.
Шпиталь тоді притих, радіючи, що довкола нього стіна з колючим дротом, а на кожному вході і виході, враховуючи внутрішні переходи — озброєна варта.
Планета Ємен холодно спостерігала за ними з-під примружених повік.
… Богдан через силу розліпив стомлені повіки. Ага, він знову у літаку. І знову заснув. Переліт від Сани до Києва з пересадкою у Москві може доконати будь-кого. Але це добре. Дуже добре.
(Чергова спроба аутотренінгу? Краще спитай у себе, чому ти не продовжив контракт ще на два роки, ану спитай!
Додому потягнуло.
Невже?)
Сусід поруч заворушився.
(Починається.)
— А ти чого вві сні усміхався? — майже чистою російською запитав він. — Кохану згадував?
Богдан відповів майже чистою англійською:
— Бога нема.
І одразу провалився в тернові очі чужої планети, сльози якої вже мали присмак рідної землі.