Ага, ще шпильки взути, про шпильки вона й забула, а-я-яй, як вона могла забути про шпильки.
Тридцять два метри — це багато чи мало?
А якщо ВЕРТИКАЛЬНО?
Як вона здирала з себе усю цю параду — один Бог знає. Проте у неї з Богом домовленість: коли їй зле — Він дивиться в інший бік. Тому могла бути певна: Він нікому ні про що не розкаже.
(Якщо навіть знайдеться охочий послухати.)
Але після кінця світу вимерло людство як морські корови. Залишились лише поодинокі поштарки та продавці фармацевтичної продукції.
(Треба завести удома інтернет. Як заводять домашніх тваринок.)
— Оздоровчо-реабілітаційний центр «Гармонія». Я…
— Алло.
— О, я надзвичайно радий, що ви знову до нас зателефонували… панно… пані?
— Можна просто Олена.
— То про що тепер ми з вами поговоримо, Олено?
— Я збираюсь написати на вас скаргу.
— З якого приводу, якщо не секрет?
— Я ще не придумала. Але придумаю. Обов’язково.
І вона
(мам, а ти чому відвертаєшся?)
знову кинула трубку.
(Знаю, чому. Я відправила тебе на той світ, а сама ніяк не можу туди добратися.)
…Вона знайшла себе у передпокої, у тій ніші, де в людей зазвичай висить одяг. На блискучих кілочках нічого не висіло, окрім зеленого шарфа. Старий облізлий мохер.
(Скільки ти тут висиш? Скільки я тут сиджу?
«Тік-тік, увесь вік…» — втрутився годинник.)
Чистота і порожнеча тиснули звідусіль, як кругла ніша томографа. День усе ніяк не кінчався.
Олена схопила шарф і притулилась до нього обличчям. Єдина жива істота на планеті мертвих.
(Викинь. Це депресія. Стара і облізла. Небезпечна.
Навіщо? Процес задавнений і лікуванню не підлягає.
Теж мені спеціаліст знайшовся. Викинь.
Не хочу.
Викинь. Вже!)
Жбурнула шарф на підлогу. І одразу почулася останньою падлюкою: настільки довірливо і благально притулився цей шарф до ніг.
(Обійми мене. Я беззахисний і самотній. Такий як ти.
Геть від мене!
БУДЬЛА-А-АСОЧКА.
Мам, ти чуєш? Я вже розмовляю з шарфами. Приєднуйся до нашої славної компанії.
Чуєш, мам?)
… — А ось і я. Спиш? Просто лежиш? Ну лежи, дитиночко, лежи. Ти не знаєш, звідки взявся цей шарф? Зараз я повішаю його у шафу і ми будемо вечеряти. Зовсім забула: ти дуже багато говориш по телефону. Знаєш, які приходять рахунки? Ти чому відвертаєшся? Світло разить? То я засуну штори… Я не маю за що платити, а ти на свою пенсію і дня б не прожила, не можна так розкидатися грошиками… Зараз я тобі принесу салатику і чайочку… Що? Телефон? Його з завтрашнього дня мають відключити і буде чистий спокій.
(Спо-о-окій…)
— Не хочеш салатику? І чайочку не хочеш? Що ж мені з тобою робити?
Дев’ять днів після кінця світу.
— Ну чого ви на мене вічно кричите!
(Гострі уламки тиші пропорюють череп…)
— Я роблю все, що можу… ви просто до мене чіпляєтесь!
(…проникають в мозок і ріжуть його на кавалки..)
— Чомусь іншим ви цього не кажете, докторе! Прошу дуже, пишіть доповідну… Ідіть, беріть папір і пишіть, я медсестра, на мене можна кричати… Ой, Несторе Остаповичу!
(…нема чим дихати! зробіть щось! швидше!..)
— Дивіться: реагує на трубку… та не здалося мені! Дивіться!
Вона не зрозуміла, куди дивитися, і розплющила очі.
Вікно тупо дивилося на неї чорними прямокутниками шибок.
Можна було б, звичайно, переставити ліжко так, щоб не бачити вікна, але дивитися усю ніч на стіну ще гірше.
Тому Олена залишила все, як є.
Ніч — це цілком окрема історія, про яку людство не має поняття, бо зазвичай у цей час спить. А якщо не спить, то витріщається на зірки і вважає, що бачить справжню ніч.
Але ніч — це не зовсім зірки. Це швидше провалля у очних впадинах Бога, який заплющив повіки.
Вони безкраї і бездонні — ці провалля, і звідти не можна самотужки вийти, поки Він не змилосердиться і не відкриє зранку очі. А зірки — це душі, які не дочекалися світанку і залишилися вночі назавжди.
Щасливі. Вона б хотіла опинитись на їхньому місці, але щоразу наставав новий день — і вона немовби прокидалася, хоча прокинутись, коли ти не спала — вкрай важко. Людство навіть не здогадується, наскільки важко.
А якщо вона й засинала, то їй снилися не найкращі сни.
Олена повернулася на другий бік.
«Чак-чак, чак-чак», — на всі заставки гримів годинник, забувши, мабуть, яка пізня година на світі.