Уночі все дивним чином змінюється: більшає, розростається, посилюється, загострюється і… шикується шеренгами обабіч ліжка. Можна накриватись з головою, відвертатись до стіни, вмикати всі світла у кімнаті — вони не зникатимуть, ці нічні гості.
(Я не хочу ні бачити вас, ні чути.
А куди ми підемо? Ніч надворі.)
Так, ніч є ніч. З нею не варто сперечатися, від неї не варто чекати співчуття, її не варто проганяти за двері, бо вона зайде через вікно, і навіть якщо ви замуруєте всі вікна у вашій оселі, вона все одно наповнить кімнату вселенським заціпенінням і супокоєм. А ви лежатимете і вдаватимете, що спите.
У середньому Олена спала по дві години на добу — наслідок посиленого прийому в минулому всіляких сібазонів, дімедролів і фенобарбіталів.
Одного разу вона виявила, що не здатна без них заснути — і відмовилась від них одним махом. І перестала спати. Півтора року скоро буде.
Ніч — це час сов, кажанів, психопатів і відьом. Це відбиток на сітківці, перевернутий догори дном. Це негатив дня, з якого небезпечно друкувати фотографії, бо можна налякати заспане людство. Так налякати, що воно потім боятиметься заснути.
(Гаразд. Навіщо ви поприходили до мене?
Ми завжди у тобі були, просто раніше ти нас не помічала.
А як зробити, щоб і далі вас не помічати?
Спробуй заснути.)
Дарма. Дубль тисячу якийсь там — заснути не вдається.
(Погана з вас акторка, Олено Григорівно. Якщо не можете спати — хоча б зіграйте свою роль красиво, щоб людство за вас не червоніло.)
І вона кілька хвилин красиво грає роль сплячої красуні. А поруч стовбичать її нічні думки, страхи і фантазії — і не позбудешся їх аж до ранку.
…Олена розплющила очі і втупилась у темний просвіт вікна.
Шурхотять поодинокі автомобілі, зблискують фарами — і їдуть собі геть. Десь обізвуться квапливі кроки, загавкає і, так само раптово, замовкне собака.
— Якби ж Ти хоч раз зробив виняток і запалив серед ночі сонце… — зривається ненароком з губ, але Його повіки щільно стулені, і, навіть порозбивавши всі вікна у своїй оселі, вона зостанеться замкненою в безмежних очницях Того, Хто її воскресив, аж до ранку.
А може й до наступного кінця світу.
Одинадцять днів після кінця світу.
Якщо дивитися прямо — облуплена стеля. Якщо глянути ліворуч — три ліжка в ряд, заклеєне ще з зими вікно і кут, смачно обліплений грибком. Якщо повернути голову праворуч — стіна і потрісканий умивальник з чорними смугами зі споду від систематичного протікання.
Якщо ж подивитися вперед…
Ні, вперед вона дивитись не бажала.
— Гей, новенька, як тебе звати?.. Ми все одно довідаємось у сестри! Та не мовчи так, ніби кінець світу настав. Ти ще молода, викараскаєшся!
Розмовляти вона теж не бажала.
Однак довелося.
— Мене звати Нестор Остапович. Я так би мовити ваш лікуючий лікар.
— Чому «так би мовити»? — перепитала вона.
Нестор Остапович — кругловидий, в окулярах, з черевцем, класичний екземпляр лікаря минулого, чи то пак позаминулого століття, почухав перенісся.
— Чому «так би мовити»? — перепитав і він.
Вона відвернулась. Сама закінчувала медуніверситет. Знала, скільки дебілів випускають звідти щорічно.
— Мабуть тому, що приймав вас інший травматолог, а у нас хто чергує, той і веде потім пацієнта. Але перша операція пройшла не зовсім успішно і коли мова зайшла про повторну операцію, я зголосився і мушу сказати — задоволений результатом. Принаймні є надія, що втретє оперувати не доведеться.
— Дайте мені спокій, — пробурмотіла, відчуваючи жахливу сухість у роті і нечувану слабість у всьому тілі.
Не вміла попросити пити. Не знала, що твориться у неї всередині. Не бажала знати.
— Я вас зараз огляну, а потім окреслю кілька суттєвих моментів… — вів своєї нездара у вимнутому старомодному халаті з простого полотна. Тепер таких не носять. Тепер ходять у різнокольорових костюмах, цупких, штивних, елегантних.
Вона хотіла щось сказати, але закашлялась і… закричала.
— Ілоно, зробіть знеболююче.
— Вже роблю.
— Вам треба докласти зусилля, хвора Мариняк. Сам організм без вас не впорається.
Вона зціпила зуби. Знеболення виявилось пекучим, як укус оси, а лікуючий лікар — ще більшим придурком, ніж здалося на перший погляд.
«Хвора Мариняк»! Якби вона заплатила йому, він би говорив з нею по-іншому. А скільки треба заплатити, щоб він взагалі залишив її у спокої?..