Ріелтор стверджує, що цей чоловік не ветеран, а просто «алкоголік, який шукає приязні», але ти можеш стверджувати, що вона сама не позбавлена приязні до нього. «Я просто ладен відмовитися» — улюблена фраза ветерана. Ще — «от пекло непроглядне». Інші завсідники: медсестри зі «швидкої допомоги», пара механіків, перукар, кілька адміністраторів та офіс-менеджерів. Ті, кого твій батько назвав би «людьми, яким ніколи не дозволено зазирати за лаштунки». Ти не турбуєшся про їхній аналіз, або як часто тут крутяться бармени, бо це не має значення. У Чиппера ти ніколи не бовкнеш нічого смаженого чи конфіденційного.
Але іноді ввечері, коли ти затримуєшся допізна, а натовп біля барної стійки розсмоктується, ти записуєш на серветці або на підставці для склянки нотатку-дві, які не можеш залишити осторонь, — додаткові питання головоломки, які тобі поставив Вітбі Ален, експерт з холістичного вивчення довкілля, який доповідає Майку Чіні, занадто веселому завідувачеві відділу науки. Ти ніколи не ставиш цих питань уголос, але це не спиняє Вітбі, в якого, здається, аж голова палає, і єдиний спосіб позбутися вогню — погасити його ж ідеями. «Що поза межею, коли ти всередині неї?» «Яка може бути межа, коли ти всередині?» «Яка межа, коли всередині хтось?» «Чому людина не може побачити іншу людину за межею?»
«Мої запити не кращі, ніж мої запитання, — якось зізнався Вітбі, — але якщо просто хочете перевірити, чи мають вони вагу, спитайте, що досліджують у науковому відділі Чіні».
Разючий документ підтримує ідеї Вітбі, світячись із-під глянсової пластини непрозорого пластику. Це новісінька особова справа, скріплена трьома чорними кільцями, вишукано пробита діроколом, на жодній з дванадцяти сторінок немає ні чортика, а на титульному аркуші чітко віддруковано витвір мистецтва під назвою «Комбіновані теорії: комплексний підхід».
Цей звіт такий блискучий, розумний і швидкий, як сам Вітбі. Питання, які він порушує, надані рекомендації, не надто тонкі натяки на думку Вітбі, що Південний Округ можна покращити, що він сам може покращити його, якщо йому лише дати шанс. Тут багато над чим є помізкувати, особливо науковому відділу, який відсиджується у засідці й інколи відбрикується відписками — цидулками, посланими тільки тобі: «Припущення у пошуках доказів; треба озирнутися назад чи навсібіч». Або, може, навіть понишпорити у себе в дупі.
Але для тебе все це жахливо серйозно, особливо перелік «умов, необхідних для існування Нуль-зони», які охоплюють:
• ізольоване місце;
• інертний, але нестійкий спусковий гачок;
• каталізатор для спуску цього гачка;
• елемент талану або шансу в тому, яким чином спустять цей гачок;
• контекст, якого ми не розуміємо;
• ставлення до енергії, якої не розуміємо;
• підхід до мови, якої не тямимо.
«Що ж далі? — каже Чіні на одній із сесій для керівників. — Благоговійне вивчення чудес святих, незрозумілі події, пророковані великими, знамення — двоголові телята, передбачення Апокаліпсису, щоб побачити, по кому подзвін?»
Вітбі на той час став запеклим і сварливим, таким, що обожнює підливати оливи у вогонь, розкидається репліками, які — він знає — зачеплять за живе не тільки цього козла Чіні, але й поженуть його до різника, притиснуть у кутку, заріжуть і засмажать: «Зона нагадує живий організм, шкіру з мільйонами живих ротів замість клітин або пор. І питання не в тому, чим це є, але — мотив. Уявіть Нуль-зону як убивцю, якого ми намагаємося зловити».
«О, чудово, це просто чудово, тепер у нас у штаті є й детектив», — буркоче Чіні, коли ти потискаєш йому руку, а Ґрейс намагається вичавити і вимучує усмішку. Бо це правда: саме ти сказала Вітбі, щоб він діяв як детектив, намагаючись «мислити поза межами Південного Округу».
Якийсь час, не без допомоги Вітбі, твої стріли влучають у самісіньке яблучко. Бо це не означає, нібито ти не досягла успіхів — та вже на перших кроках! За твоїми спостереженнями є досягнення в експедиційному обладнанні, от як удосконалені польові мікроскопи та зброя, що не стимулюють самозахисту Нуль-зони. Усе більше експедицій повертаються звідти цілі й неушкоджені, а вдосконалення, перетворення людей на функції — ці трюки, яких ти навчилася під машкарою, — здається, спрацьовують.
Ти відзначаєш на мапі прогрес відновлення довкілля Нуль-зони, починаєш уявляти дещо про її параметри і навіть створюєш цикли експедицій із загальними показниками. Тобі, може, немає потреби весь час керуватися цими критеріями, але, на певний час, консенсусом є те, що ситуація стабілізувалася, новини поліпшуються. Осяйне срібне яйце, яке ти уявляєш, думаючи про Центр, — ці бездоганні, високі думки, які геть навпаки розуміються твоїми зверхниками, — пульсує, віддзеркалює тебе, усіляко схвалюючи… навіть якщо воно й викликає відчуття, що Південний Округ — це якась утілена в м’ясі й мізках корупція проти красивого елегантного алгоритму, захованого глибоко в Центрі.