Жар-птаха, яку він ледь упізнав, уже злетіла та промайнула повз нього, до якогось блискучого жовтого яйця, навкруг якого розгорявся ореол — це могло бути чи не бути сонцем. Поки що він досі всмоктував воду у збурених колах численних звивистих ножів, які вп’ялися в нього своїми осудливими очима. Цей веремій, вихор сторінок, які плавали то тут, то там, прилипаючи йому до одягу, переміняючись на мініатюрні вихорці, щоб зіллятися в один буревій. Протягом миті, яка промайнула, вдивлявся він у рядок тексту, доки ті тупі грубі рила чавили йому груди.
Тільки тоді, коли з’явився справжній левіафан, мозок, зголоднілий за киснем, збагнув цю появу: вони увігналися до зграї баракуд, і, схоже, на них напав ще більший хижак. Виникло відчуття жахливої порожнечі у падінні… нестримно ущільнювався простір, де величезна акула перестрибнула вихор, знищуючи рибу в шарлатній хмарині. Якийсь мегалодон[6]… повітря вихоплювалось у нього з рота бульбашками, неначе міріади крихітних брехень про світ, що вирішив укоротити йому життя.
«Лоурі», залишаючи по собі слід трибуху, так наблизився до Керманича, що той відсахнувся: по його щоці мало не ковзнули зябра. Мережані гострим «коміром», вони тріпотіли різкіше й твердіше, аніж він міг уявити; ревуча вода ринула йому наче з лункого, темрявого поршня просто у вухо, а величезне і, на подив, ніжне око, тепер ліворуч, дивилося на нього. Потім її черево врізалося йому в тіло, і без того пошмагане хвостом, а в голові задзвеніло, і він одкинувся, і вже не міг утриматися, щоб не розтулити рота, а сонячна цятка над ним дедалі меншала. «Візьми рушницю, Керманичу, — казав йому дід. — Витягни її з-під сидіння. Потім стрибай».
Чи у Лоурі, або у будь-кого, є така фраза, що врятувала б його?
Консолідація повноважень.
Ризик не виправдовується.
Пливти і пливти.
Параліч не є переконливим аналізом.
Але бувають і винятки. І з піни та виру, струснувши все довкола, знайома рука вхопила його за тремтливе зап’ястя і висмикнула вгору. От ніби він не був просто вихором збуреної пам’яті, розбитим тілом, нулем без палички, але, певне, вартим того, аби зберегти йому життя, вартим порятунку.
Його ноги билися з нічим, як у підвішеної жертви, а риба знову наближалася; його тіло билось об цю сотню пласких жорстких рил, коли він підіймався, коли занурювався в цей потік стрибучих тіл, від якого все затьмарилося, у цей грубий галас нескінченної плоті, що утворила одну широку вервечку, з якої він міг би — або не міг би — втекти.
Потім вони обоє опинилися на березі, й Жар-птаха з якогось дива заходилася його цілувати. Цілуючи його довго та міцно, затуляючи йому рота, чавлячи на груди… а коли він розплющив очі та побачив її обличчя, вона перевернула його набік.
Потім вода полилася з нього, стекла, і він сперся руками, дивлячись на вологий пісок, у крихітні бульбашки червоподібних тунелів: ці пухирці терлись об його руки й одразу лускалися.
Лежачи тут на боці, він міг бачити віддалений маяк. Але якби він сказав про свій намір, Жар-птаха заперечила б йому: «Ми туди не підемо. Ми підемо на острів».
І, щойно пройшовши це, він утратив самовладання.
Нині, коли вони вже четвертий день перебували в Нуль-зоні, Керманич прямував за Жар-птахою у високій траві, спантеличений, збентежений, хворий, утомлений — цілі ночі дзижчали комахи, і важко було спати в цьому шумі та дзумкотінні. Хоча в його думках почала оформлятися величезна, розмита, невидима пляма — у світі поза межами Нуль-зони, мов вода, що просочується цівкою з денця тріснутої склянки.
Ще гірше: на нього діяв потяг до Жар-птахи, впливала навіть її байдужість, хоча вони кілька разів притискалися одне до одного по ночах, щоб зігрітися. Несподівана витонченість і схожий на маячню стан від цього випадкового дотику. І все ж таки, після її послання до нього, коли він переступив певну межу, вона відійшла від нього, безпомилкова та абсолютна. Тож він знову почав думати про себе як про Керманича, — так було необхідно, щоб відновити якусь дистанцію чи то міру об’єктивності. Подумки перенести Жар-птаху до кімнати допитів у Південному Окрузі, поспостерігати за нею крізь однобічне скло…
6
Гігантська акула, вимерла понад півтора мільйони років тому. Мала довжину 16 метрів, вагу — 47 тонн.