7. ДОГЛЯДАЧ МАЯКА
Тієї ночі помічено два фрахтувальники і вартове судно. Щось більше на обрії — нафтовий танкер? «Ось море велике й розлого широке, ходять там кораблі».[8] Західна сирена досі без направи — загубився провід? Почуваючись трохи слабим, відвідав лікаря. Вирядився до походу по обіді. Помічені: пугач верхи на черепасі, намагався її з’їсти. Я не збагнув, що побачив. Спочатку злякався. Роздумував, що це за дивовижа, з пернатим тілом і насталеними пазурами. Пугач дивився на мене і просто невідривно споглядав, не злітаючи, аж доки я прогнав його з черепахи.
Іноді Сол тужив за казаннями, за їхнім ритмом і модуляціями, способом, у який він міг виголошувати слова, що розкривають любов і доброту. Прояви любові та доброти, марність провини зсередини його самого, виголошувати слова, не порушуючи глибокого зв’язку між ними. Можна назвати річ, і це найменування входить у свідомість стількох. Але настав за його служіння такий день, коли не лишилося жодного слова, коли він усвідомив, що насолоджується ритмом і модуляціями речень, які промовляє, дужче, аніж їхнім значенням — і тоді на певний час розгубився, долаючи безкрає море сумнівів, певний, що зазнав поразки. Тому що він таки зазнав поразки. Пекельне полум’я, апокаліптичні видіння, майбутнє знищення світу демонами — усе це довго не протримає людини без того, щоб не позбавити її чогось. Зрештою, він уже й не знав, що саме має на увазі, у що вірить, і тому назавжди відмів усе своє життя, і втік так далеко, як тільки міг, на південь. Також утік і від батька, який підживлювався зростанням культу своєї особи, маніпулятивного й заздрісного, з яким Сол пробув надто довго, щоб далі ще терпіти: людина така віддалена, яка випромінює так мало світла, показувала Солові тільки ті емоції, яких той не хотів.
Усе змістилося, коли він переїхав. Були способи, в які він почувався настільки по-різному, на півдні, аніж на півночі, шляхи, завдяки яким він змінився, тому що став щасливішим, і він не хотів визнати своєї хвороби чи будь-чого, здатного натякнути на те, що не все таке ідеальне.
І все ж таки з’явилося невеличке оніміння, коли він опинився у ліжку з Чарлі, — за тиждень після того випадку на подвір’ї, епізод, який тривав хвилин десять, протягом якого здавалося, ніби тіло відірване та існує окремо від нього. Або збивали з пантелику і засмучували ті миті на прогулянках, коли він нібито патрулював порушників, але насправді просто радів, спостерігаючи птахів.
Він саме споглядав море, і раптом якісь цятки почали вистрибувати з кутиків його очей, і що ж воно таке, як не чорні крапки, які сіються від задивляння на сонце? Чи була це параноя, а чи яка суперечлива частка його мозку намагалася все зруйнувати, бажаючи йому нещастя, змушуючи його зректися того життя, яке він тут побудував?
Разом із цими подіями, присутність Легкої Бригади ставала дедалі менш реальною, бо після того фотографування всі досягли певного перемир’я, взаємної згоди не звинувачувати одне одного. Він зафіксував отвір у лінзі, прочистив скло, і сказав собі, що надає всім другий шанс.
Але їхні зустрічі подеколи оберталися тертям.
Сьогодні, зайшовши до кухні, він побачив там Сьюзен, яка робила там собі бутерброд, анітрохи не соромлячись і не знічуючись. Його шинка й сир були нарізані стосиком на стільниці, поряд з його пшеничним хлібом, його цибулею і його томатами з городу. Сіла на краєчку кухонного стільця, одна нога — пряма, упирається в підлогу, друга — зігнута. Отож Сьюзен і її поза роздратували його до гніву. Бо виглядало майже так, ніби вона навмисне прибрала таку позу, аби у ній заклякнути.
Тоді прийшов Генрі, випередивши Солові запитання, його лекцію про те, що це не по-людськи, що негарно брати чужі речі. Про те, що не треба робити сандвіч, не спитавши спочатку дозволу, що це просто по-загарбницьки, агресивно, а згодом — навіть сміховинно.
Генрі висловився у майже розмовному стилі:
— Нічого тут страхітливого не сталося, еге ж. Соле? Зблизька чи здалеку?
Усе виправдане у відповідь — вичавлена болісна усмішка. Усі знали страхітливі оповідки про забуте узбережжя.
— І це, мабуть, просто збіг. Після твого капризу тоді надворі наші датчики передають геть викривлені дані. Дещо схоже на те, що обладнання зіпсуте, не працює, але ми його перевірили. З ними немає нічого неправильного. Я ж маю рацію, хіба ні, Соле?
Його «каприз» надворі. Генрі безперечно намагається розлютити його.
8
Скорочена цитата з Псалтиря. У перекладі І. Опенка повністю звучить: «Ось море велике й розлогошироке, ходять там кораблі, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика! Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі» (Пс. 103: 25–16). Левіафан згадується і в самому тексті роману.