— Ось, скіпка якась потрапила… — Інша перевага матері Ґлорії полягала в тому, що з цією жінкою можна було говорити про скіпку. Сол намагався поговорити про це з Марлі, але з невідомих причин, яких він не міг збагнути, що більше говорив, то дужче мав відчуття, ніби кладе на Марлі якийсь тягар, та ще й не знає, скільки тієї ваготи він витримає.
Думка про це пригнічувала Сола, і за якийсь час він урвав себе, так і не розповівши про дивні речі, які плавали в кутиках його очей.
— Вважаєте, вас щось укусило?
— Може, не вкусило, а вп’ялось. Я був у рукавичках, та все одно — не треба було туди залазити. Може, це взагалі не стосується того, що я відчуваю. — Але звідки йому було знати? Це відчуття-невідчуття постійно поверталося до нього.
Вона кивнула головою, кажучи:
— Розумію. Це нормально — турбуватися, бо москіти й кліщі — переносники хвороб. Отже, я можу оглянути вам руку, промацати пульс, перевірити життєві сили, і, можливо, покласти край вашим страхам.
Вона була педіатром, але розмовляла з ним не як із дитиною. Ця лікарка просто вміла пояснювати складне просто і досягати мети, за що він був їй вдячний.
— Ваше малятко надто тягнеться до маяка, — сказав він, просто щоб казати щось, коли зняв сорочку, і Труді почала його оглядати.
— Так, я знаю, — мовила вона. — Сподіваюсь, моя донька не завдає вам клопоту.
— Ні… просто забагато лазить по скелях.
— Вона таки скелелазка, тут усе гаразд. Видирається на все, що трапиться.
— Це може бути небезпечно.
Вона різко глянула на нього.
— Про мене, то краще б вона ходила на маяк і спілкувалася з тими, кого знає, аніж вешталась казна-де.
— Еге, так, — сказав він, відчуваючи прикрість, що підняв цю тему. — У неї талант скакати в халепи.
Труді всміхнулася.
— Уся в мене вдалася. Я навчала її всяких халеп.
— Якщо у лісі ведмежий послід, вона це розпізнає.
Жінка засміялася з цього.
— Думаю, вона може стати вченою, коли виросте.
— Де ж вона оце зараз? — Він думав, що Ґлорія після маяка одразу піде додому.
— У продуктовій крамниці. Це дівча любить бігати скрізь. Тож вона може піти до продуктової крамниці, а потім приготувати нам молока і ще дечого на обід. — Крамниця була поруч з сільським баром і теж працювала вряди-годи.
— Вона називає мене захисником світла. — Він не знав, звідки цей вислів, але йому подобалося, коли вона його так називала.
— М-м-м-хм-м. — Повернулася його оглядати.
Нарешті сказала:
— Я не можу знайти жодних ознак чогось аномального у вас на руці. Навіть знака не бачу. Але, якщо тиждень минув, могло загоїтися.
— Що, нічого? — Відчувши полегшення ще й від того, що не поїхав до Блікерсвіля, думаючи про те, скільки б часу згаяв і скільки міг би побути з Чарлі. Чистячи креветки у придорожньому кафе. Потягуючи пиво і граючись у дартс. У мотелі наполегливо просячи надати двоспальне ліжко.
— Артеріальний тиск у вас підвищений, і вас трохи лихоманить, але це все. Менше соліть їжу. Уживайте більше овочів. Подивлюся вас за кілька днів.
Він почувався краще, виїжджаючи, після того як зробив бартерний і грошовий платіж у сумі двадцять баксів та пообіцяв прибити кілька дощок на колоді, і, можливо, ще в чомусь допомогти.
Але, повертаючись на маяк, перебираючи подумки контрольний список завдань, він утратив бадьорий настрій, а натомість сповнився сумнівами. Підставою для них була думка, що візит до лікаря — то лише половинний захід, тільки підступ до розв’язання більшої проблеми, бо він просто переконався: не буває легких діагнозів, не все так просто — якийсь там укус кліща чи грип.
Щось підказало йому озирнутись, коли він їхав, у бік Острова Провалу, який тінню лягав на захід, виринаючи на цій відстані, начебто просто описуючи різку криву на лінії узбережжя. Там невеличкий спалах червоного світла то блимав, то згасав, видніючи надто високо, щоб належати якомусь судну, окрім хіба вантажного. Але занадто нерівномірно блимає, — певно, знак подають вручну або за допомогою аварійного пристрою. Точне розташування на обрії — світло надходить від Острова Провалу, можливо, зі зруйнованого маяка.
Блимає закодованим сигналом, якого йому не розпізнати. Що це? Послання від Генрі? Але до Сола воно ж не дійде…