— Ніхто з них не вижив, так я гадаю. Ніхто з них не знав, як вижити.
Але про свої дії на маяку та відступ на острів вона розповідала туманно.
— Я зробила те, що мала робити. Тепер це у минулому. Я змирилася. Багато я не сплю. — Усе це мішанина, каша. У минулому? Це ж щойно відбулося.
Раніше у нього була якась надія чи то самоомана, або помилковість, блукання манівцями у думках про останні редути, або зміцнення облоги, військовий дух у спільній справі — перемогти ворога. Але це було хворою фантазією, своєрідним запереченням наявного. Південний Округ загинув, навіть якщо науковий відділ, ці ретрогради, закопаються під землю ще на століття, стануть підземним сім’ям для нового племені — блідих печерних людців, які житимуть у страху, а діти їхніх дітей слухатимуть застережливі казочки про клятий світ на поверхні, який чигає на них нагорі.
— Ви готувалися до експедиції? — Припущення, але грунтоване на її припасах.
— Основний захисний пакет, ми так це називали, — сказала Ґрейс. — Директорка зібрала це для керівників відділів, для менеджменту. — Оскільки вона так турбувалася про їхню безпеку, то сподівалася вижити зі своїм підрозділом у цьому апокаліпсисі.
Він ладен був закластися, що «основний захисний пакет» мав бути використаний тільки для Синтії та Ґрейс. Вона ніколи не поділилася б із ним.
— Якщо ви це запланували, значить, була мета?
— Хіба це схоже на мету? — Короткий, іронічний вишкір.
Тон у неї змінився, от ніби вона подумала, що Жар-птаха, яка заворушилася, це слухає.
— Мета — це виживання, Джоне. Мета полягає в тому, щоб пережити цей день і всі наступні. Я тримаюся. Я дотримуюся певних протоколів. Я обережна й сумирна. — Ґрейс була готова прожити тут усі свої дні. Вона змирилася з такою перспективою.
Жар-птаха сперлася на лікоть і трохи підвелася. Вона не була схожа на одурманену снодійним. Погляд у неї був як зброя, і вона не потребувала рушниці чи ножа. Жар-птаха не з тих, кому засмакувало б, якби їм сказали, що їх обпоїли наркотиком, тому Керманич їй не сказав. Тепер, коли Жар-птаха вже не була сплячим кулем на землі, Ґрейс дивилася на неї шанобливим, наляканим поглядом.
— Що напало на конвой? — спитала Жар-птаха.
Ні «доброго ранку», ні навіть інтересу до того, що вони обговорювали. Скільки вона встигла підслухати, лежачи тут? Що просочилося в її спляче несвідоме про фальшивки і допельгенґера директорки?
Зловісне хихотіння Ґрейс, знизування плечима, але жодної іншої відповіді.
Жар-птаха стенула плечима, схопила протеїновий батончик, здерла обгортку ножем, закинула у рот вміст. Між укусами:
— Жахливий і черствий. Чи ти бачила щось незвичне на острові?
— Тут усе незвичне, — відповіла Ґрейс трохи роздратовано, от наче саме це раніше надто часто в неї питали.
— Чи ти бачила біолога? — Пряме запитання, куди пряміше, і Керманич напружено чекав на відповідь.
— Чи бачила я біолога? — Знов і знов повертається до цього питання, крутячи його то так, то інак. — Чи бачила я біолога? — Ґрейс клацнула ремінцем на кобурі, зараз швидше, й почала креслити ножем у пилу набагато складніші візерунки. Що це, спіраль? Чи дві переплетені спіралі? Морська зірка чи звичайна зірка?
— Ну, відповідай мені, Ґрейс, — промовила Жар-птаха, вже підвівшись, ставши просто перед нею, руки в боки, — позірно розслаблено, але абсолютна рівновага, поза, якої прибирають, коли чекають на неприємності. Чи коли готуються до бою.
Світло у віконці біля фундаменту пригасло, затьмарилося в тіні, ніби насунула хмара. Птиця надворі цвірінькала чи то шепотіла у ритмі обертання леза ножа. Дуже далеко відлинули якісь дзвінкі, скорботні звуки, начебто відлуння од каменів маяка. Гекон дряпався по муру. Керманич не знав, чи слід йому потерпати за те, що станеться перед ними, а чи позаду, в них за спиною. Для Жар-птахи мало значення тільки це питання, яке вона поставила, і Керманич не знав, що вона зробить, якщо Ґрейс не відповість.
Ґрейс, дивлячись на Керманича, сказала:
— Якби я сиділа тут і розповідала цій копії, — показуючи на Жар-птаху, — про все, що я знайшла, ми просиділи б тут до другого пришестя.
— Просто відповідай на запитання, — пробурмотіла Жар-птаха.
— То ми просто так, погуляти вийшли? — спитав Керманич. — То, може, нам краще забратися геть? — Це його зачепило. Не питання Жар-птахи, а ставлення Ґрейс, її постійна підозра, яка виливалася на нього.