У сутінках пугач нарешті звернув на мене жорстокий жовтий погляд, кінчиком витягнутого крила ковзнув мені по обличчю й злинув у повітря акуратною, безшумною дугою — подався до лісу, що був у мене за спиною. Назавжди відлетів — принаймні так мені здавалося, бо я не мала жодного пояснення для такої неординарної поведінку цього птаха. Грані між ексцентрикою дикої природи й усвідомленням, до якого спонукала територія Нуль-зони, тут іноді важко визначити.
Мені треба було шукати прихистку на ніч, і я знайшла на далекому західному пляжі невеличке коло, викладене з каміння, навкруги почорнілого попелу колишнього багаття, — над високим рівнем припливу, майже на узліссі. Я також помітила, в останньому мерехтінні вогників, старий намет, полинялий від сонця, потріпаний і розкуйовджений бурями. Хтось якийсь час тут мешкав, і, не наважуючись думати, хто це міг бути, я отаборилася, розпалила своє багаття, засмажила кролика, якого вполювала за дня. Потім, наморившись, упала й заснула під плюскіт хвиль, під м’яким низьким зоряним склепінням небес.
За ніч я прокинулася тільки раз і побачила, як пугач усівся навпроти мене, біля багаття, на рюкзаку. Птах приніс мені ще одного кроля. Я знову задрімала, а він полетів, аж як я прокинулася.
Я пробула там три дні, і визнаю, що зробила це через пугача, а ще тому, що прихисток бухти виявився майже бездоганним: я могла прожити там хоч і всю решту життя. Але я ще хотіла більше дізнатися про того, хто розпалював тут багаття й мешкав у тому наметі. Навіть серед довколишнього безладу можна було визначити: цей старий намет явно належав до стандартного армійського устаткування, хоча не мав жодного логотипу Південного Округу.
Трохи пройшовши до лісу за наметом, я знайшла експедиційне обладнання, схоже на моє, у зогнилій коробці, серед польових квітів, величезних будяків та моху. Знайшла й натільну сорочку з уніформи експедиції, а потім іще й куртку та шкарпетки, які валялись на значній відстані одне від одного, от ніби хтось роздягався добровільно, навіть весело… або ніби якась тварина чи людина пожбурила їх туди. Я не намагалася їх зібрати, щоб відновити цей екзоскелет людини. Бо не виявила б імені, — я це знала, — як не знайшла б і листа. Я ніколи не дізналася б, чи це мій чоловік отаборився тут, чи хтось інший, навіть узагалі мені незнайомий.
І все ж таки там був пугач, який завжди спостерігав за мною, завжди крутився поруч. Завжди наближався трохи щільніше, ніж раніше, трохи приборканий, але не до кінця одомашнений. Він випадково скидав мені гілочки до ніг, начебто неуважливо, а не навмисно. Він кланявся мені — типовою для пугачів поведінкою, а потім годинами похмуро висиджував оддалік. Раз чи два він підлітав до мене так близько, майже впритул, до голови, але коли я вирішила проекспериментувати й наблизитися, пугач засичав на мене майже як кіт, забив крильми, наїжився, затріпотів перами. То я й відступила. Іноді пугач умощувався на верхівці дерева, гойдався, різко хитався та підстрибував, підстрибував і гойдався, рвучко вигойдувався, то сіпаючись усім тулубом з одного боку в інший, то завмираючи на місці. Потім згори дивився на мене дурнуватим поглядом.
Я рухалася далі, понад береговою лінією, яку іноді затінювали баклани. Не чекала, що пугач приєднається до мене, але не посоромлюся сказати, що зраділа, коли це сталося. Коли минув другий тиждень, птах уже їв у мене з рук у сутінках, перш ніж уночі полетіти на лови. Поночі я дослухалася до його чудернацького лункого ухання — звук, який багато хто вважає таємничим або загрозливим, проте для мене він завжди був грайливим чи вкрай нешанобливим. Пугач знову з'являвся ненадовго на світанні — качався клубком пір’я, зариваючи голову в пісок і чистячи пера, приймаючи суху ванну, а потім визбируючи у себе вошей та інших паразитів.
До мене в голову закралася думка, підстерігши мене, а тоді я відмела її. Чи був це мій чоловік у зміненій подобі? Чи він упізнав мене, чи це просто звичайний пугач так відповідає на присутність людини? На відміну від моторошної присутності інших тварин, таке відчуття не виникало — принаймні у мене його не було. Але я міркувала: можливо, за цей час пристосувалася? Можливо, я досягла певного балансу із сяйвом, яке нормалізувало ці знаки.
Коли я описала повне коло, повернувшись до зруйнованого маяка, пугач лишився зі мною. Він уже менше намагався привернути мою увагу, але, коли сутеніло, з’являвся у гіллі дерев на дворі маяка, і ми опинялися разом. Іноді він прилітав, коли вечоріло, і летів за мною, голосно ухаючи, ніби попереджаючи когось про моє наближення. Але ніколи не прилітав раніше, ніби пам’ятаючи, що я ненавиджу в тваринах неприродну поведінку, ніби розуміючи мене. До того ж була в нього й власна справа — полювання. Проте за тиждень він звив собі кубло на розтрощеному горішньому шпилі маяка. Там знову з’являлися баклани, або, може, це були не ті баклани, але до своїх досліджень я не бачила у цій місцині стільки птахів.