Моє виживання було, грубо кажучи, обумовлене й тим, що я сама собі завдавала страждання, ранила себе. Коли я стояла на березі навпроти острова, готуючись попливти, я завдавала собі болю, виганяючи сяйво геть. Існували міріади способів, і я була точна. Ви можете знайти методи, щоб майже потонути, майже задихнутися, і це не так важко, як можна припустити. Способи завдати собі болю, щоб ошукати те, що всередині тебе. Іржавий цвях. Зміїна отрута. У результаті біль мене більше не турбує; він надав мені докази мого постійного існування, рятуючи мене від того часу, коли, так чи інакше, я могла пильно вдивлятися у вітер, дощ і море, щоб одмінитися на ніщо, просто щезнути.
Окремим документом я перелічувала найкращі, найменш обтяжливі прийоми, які, на мою думку, можуть видатися гидкими, патологічними, болісними, хоча навіть сама я вважаю це абсурдним способом ведення обліку своїх днів. Також я відзначала зміни циклів, які виявилися найефективнішими. Хоча, якби був вибір, я не рекомендувала б цього прийому: ви акліматизуєтеся до нього, як до поденщини чи до готування їжі.
Коли минуло стільки часу, біль притерпівся, став таким знайомим і частим гостем, другом, що я запитую себе, чи помічу його, коли покінчу зі своїм режимом. Чи буде важко звикнути до того, що болю більше немає? Підозрюю, що цей неспокій забудеться у низці численних коригувань, які доведеться здійснити. Бо, знайшовши багато способів відмовитися від болю, я вважаю, що моє перетворення буде радикальнішим, аніж могло бути, що я перетворюся на «стогнучу істоту». Чи побачу я тоді справжні зірки?
Іноді біль виринає несподівано; не доводиться його генерувати, викликати свідомо. Він просто виринає. Пугач, який був моїм компаньйоном усі тридцять років, помер тиждень тому, і я нічим не могла зарадити, нічого не знаючи, аж доки стало запізно. Він постарішав, пугач, і хоча очі його ще були величезні та сяяли, барви його зблякли, камуфляж зносився; він дедалі більше спав і рідше вилітав на полювання. Я годувала його мишами з рук у його редуті на вершині зруйнованого маяка.
Я знайшла його в лісі, після того як птах зник на кілька днів, а я нарешті подалася на пошуки. Із того, що я змогла відновити, зрозуміло: він поранився, можливо, через слабкість чи сліпоту, зламав крило і впав на лісову траву. Мабуть, до нього навідалася лисиця чи й пара лисиць. Він лежав там, розпотрошений, плямистий, зім’ятий, брунатного й темно-червоного кольору; очі заплющені, голова похилилася набік, і життя до краплини покинуло його.
Мій мікроскоп тривалий час валявся занедбаний у кутку маяка, запліснявілий, наполовину похований за стільки років. У мене духу не вистачило взяти зразки, щоб дізнатися те, що я вже й так знала: урешті-решт, мікроскоп не розповість про цього пугача того, чого б я не довідалася про нього, взаємодіючи з цим птахом і спостерігаючи за ним стільки років.
Що тут я мушу сказати? Що не сумую за ним?
Частина ІІІ
СОКРОВЕННЕ СВІТЛО
11. ЖАР-ПТАХА
Яким стало життя, коли ти змогла прочитати листа від своєї одержимої примарами близнючки? Коли ти жила у спогадах іншої, думаючи про них як про власні, як про другу шкіру, а вона виявилася насправді абсолютною підробкою. Ось ким вона була. Ось що вона думала й ось як вона прожила. Чи має це бути тепер життям самої Жар-птахи, її думками? Гнів і благоговійний страх — нікуди не можна було виштовхати ці емоції, окрім як у саму себе. Довелось їй дозволити їм битися й надалі, мов другому серцебиттю, і вірити, що ця реакція — не віддзеркалення, видне їй. Що навіть коли вона є помилка, то життєздатна помилка — це лиш мутація, а не аномалія, як Стогнуча Істота. Довгі зогнилі кістки, заховані там, у драговині.
Виникли питання, які вона не хотіла ставити, бо, якщо дозволити це, вони набудуть деталей, ваги та змісту, плоть і шкіра покриють оголені ребра. Дива й жахіття, схожі одне на одне, вона могла розчленувати і розкласти за секціями, але Керманич, мабуть, ніколи не буде до цього готовий, і певною мірою вона стомилася штовхати його вперед, аби він дійшов мети. Здавалося, це геть не збігалося з реальністю Нуль-зони, навіть тим, що Жар-птаха вивчила за цей час у своему бутті. Чи зможе вона хоча б спробувати, знаючи, що це не зовсім справедливо, що вони всі промандрували занадто далеко, занадто швидко, навіть із Ґрейс, із її трирічним стартом?