Привабливість острова полягала в його запереченні «чому» — як для біологині, так і, як здогадувалася Жар-птаха, для Ґрейс, яка промешкала тут із такими знаннями майже три роки, і ці знання пожирали її. Досі її пожирали, і полегшення від присутності товаришів нічим не зарадило. Жар-птаха спостерігала за нею з вікна, питаючи себе, чи зберегла та якийсь важливий фрагмент інформації, — її невсипущість і свідчення того, що вона не спить, добре окреслювали якесь інше, нерозкрите «чому».
Тієї миті вона почувалася на відстані між ними обома, начебто знання про те, які вони далекі від Землі, як тут минає час, безжальний час, відштовхувало їх, і вона дивилася на них із-за межі — крізь мерехтливі двері.
Керманич почав повертатися на таку безпечну територію, як маяк, як Центр. Таким робом галактики у нього в мозку не вибухатимуть феєрверком, а Південний Округ стане редутом Нуль-зони, а люди перетворяться на створіння, чия заповідана мета відома, певне, тільки швам на небі.
— Центр увесь час зберігав цей острів у таємниці. Центр поховав його, поховав острів, просто й надалі посилаючи експедиції сюди… до цього знищеного бридкого місця — до місця, якого, по правді, тут і не має бути, до цього безнадійного місця, яке вбиває людей, і його це не торкає, і воно не дає вам шансу відбитися, бо воно переможе — так чи інак. — Керманич не міг зупинитися. Він і не хотів зупинятися. Усе, що він міг зробити, — це замовкнути, перепочити, а потім знову говорити й говорити, захлинаючись словами.
Тож за якийсь час Жар-птаха спинила його. Вона стала навколішки поруч нього, обережно забрала у нього листа від біологині та журнал. Вона обійняла Керманича і якийсь час так тримала, доки Ґрейс сиділа якась трохи збентежена, а чи таким чином тамувала своє прагнення розради. Він намагався скинути руки Жар-птахи, борсався, відчуваючи її надприродне тепло, а потім нарешті затих, припинив боротьбу; спочатку розпружено обіймав її, потім міцніше стис, поки вона не промовляла ні слова, бо сказати щось — означало б його принизити, а вона більше дбала про нього, ніж про це. І це їй нічого не коштувало.
Коли він заспокоївся, вона відпустила його і стала, спрямувавши увагу на Ґрейс. Досі ж бо вони не озвучили ще одного питання. Не було жодного звуку — ні веселих птахів у гніздах, ні бодай якихось звуків, які б накочувалися хвилями, вітром, не чути було й звуків власного подиху, хіба що Ґрейс качала носаком туди-сюди бляшанку з-під бобів.
— Де зараз біологиня? — спитала Жар-птаха.
— Неважливо, — відповів Керманич. — Це наразі найменше важить. Муха, пташка або ще щось. Або ніщо. Вмерла?
Ґрейс розсміялася, і її сміх не сподобався Жар-птасі.
— Ґрейс?
Не схоже, аби цього разу вона уникла відповіді.
— Так, безперечно, вона жива.
— А де вона?
— Десь поза межами.
Тут долинув гучний звук. Якесь віддалене відчуття тягаря, руху та об’єму, нагромадженої маси, наміру… й щось у свідомості Жар-птахи виявилося пов’язаним із цим, і цього ніяк не можна було уникнути.
— Не десь за межами, — промовила Жар-птаха.
Тепер і Ґрейс налякано кивала головою. Вона не могла цього висловити: це перевищувало всі неможливі речі, які їй довелось їм розповідати.
— Біологиня повертається сюди. — Повертається туди, де колись гніздився пугач. Повертається туди, де стоїть її допельґенґер. Ось він, цей звук. Уже голосніший… Хрускіт гілля дерев, стовбурів дерев.
Біологиня спускалася схилом пагорба.
У всій свої славі та жахливості.
Жар-птаха бачила це з вікна півпідвалу. Появлену з ночі біологиню. Її тіло виблискувало й торувало собі шлях до існування, посередині мерехтливої хвилі, яка накидала свою присутність реальності лісового пагорба. Величезною масою спускалася з пагорба, з тріскотом прослизаючи, захоплюючи за собою вирвані з корінням дерева, до тої ковзької, але громіздкої, важкої та приглушеної темряви, у смарагдовому, пронизаному чорною барвою світінні.
Запах, який виявляв біологиню: густий солоний і нафтово-маслянистий, а також гострий дух розчавленої трави. Звук, який ішов од неї: наче змагалися шквалами вітер і море, і під час цього зіткнення — вібрація того самого гучного стогону. Який шукав. Який запитував. Спілкування або спільнота. Жар-птаха це впізнала; це було те, що вона розуміла.
Схил пагорба оживав, повзучи до зруйнованого маяка, невпинно, мов потік лави. Це вторгнення. Ця пітьма, яка поступово перетворювалася на могутню форму на темному тлі нічного неба, освітлена відбитками хмарин і великою тінню лінії дерев і лісів.