Пізніше Вітбі обдаровуватиме тебе інформацією про те, як квантова механіка впливає на фотосинтез, а саме — ось це: «антена приймає світло, й антену можна зламати», подібно до того, як «організм може визирати з іншого організму, але не жити в ньому», або те, як рослини «перемовляються» між собою, і як спілкування може відбуватись у хімічній формі, й завдяки процесам, таким невидимим людському зору, що їхня раптова зримість буде «непоправним шоком для системи». Чи для Південного Округу? Для людства?
Проте Вітбі раптом замикає рота на замок, змінює тему розмови. Різко.
Дедалі менша твоя одержимість тим мобільним телефоном, залишеним технікам в апаратному відділі — тим, у кого є відповідний дозвіл на роботу з секретними речами. Але техніки не можуть примусити його працювати, він збив їх із пантелику, може, навіть рознервував. У ньому нічого не вказує на несправність. Він має працювати, а просто не працює і край. Треба з’ясувати, чиїм він був. А це просто не виходить.
— Наче зроблений не з тих деталей, з яких телефони роблять. Але з вигляду точнісінько як звичайний телефон. Дуже старий, щоправда.
Громіздкий телефон-ветеран, подряпаний, пошкрябаний і зношений. Схожий на те, що ти іноді відчуваєш.
Ти пропонуєш його Лоурі, коли черговий раз дзвониш йому, — наче своєрідно жертвуєш пішака. Віддай Лоурі ексклюзив — хай пововтузиться з ним, як собака з новою кісткою, бо стара набридла, тож може й відпочити. Але він не хоче цього маслака — наполягає, щоб ти лишила собі.
Чи ту рослину поцупив якийсь учасник експедиції? А чи просто вивіз її, без жодного наміру? Чи, може, вона лишилася з нещодавньої експедиції, коли хтось вирішив, що ця старовина не порушить одвічного сну Нуль-зони? У циклах до втручання Лоурі ваші керівництво й технології були примітивні та неперевірені.
У пам’яті виринули найдавніші світлини та відеоролики Лоурі й інших у костюмах для глибоководного дайвингу, — вбраних так, щоб перетнути межу, аж доки вони зрозуміли, що це не є нагальною потребою. Лоурі, повернувшись, дезорієнтований, белькоче, затинаючись, на відеомагнітофоні, слова, яких пізніше зрікся: нібито ніхто й ніколи не повернеться з тієї експедиції з-за межі, — нічого, бо вони очікують на привидів або на тих, хто давно вмер; Нуль-зона — це цвинтар, меморіал, надгробний камінь.
— Що змусило Нуль-зону виплюнути це назад? — питаєш ти у Ґрейс, ніжачись на даху Південного Округу.
— Що змусило саме Вітбі це знайти?
— Хороше запитання. — Подаруночок від Мертвого Вітбі.
— Чому воно дозволило знайти себе?
Це звучить як пряме запитання, в лоб, і є дні, коли ти хочеш розповісти Ґрейс… усе. Але більшість днів ти хочеш захистити її від інформації, яка ніяк не вплине на її роботу, на її життя. Якимось чином Мертвий Вітбі та примара Сола означають те ж саме, що й зізнатись їй: твоє ім’я насправді не твоє. Що всі ті незначні факти про тебе — брехня.
Урешті проривається дзвінок, якого ти боїшся: Лоурі, з певною метою. Доки ти вдивляєшся у звинувачувальне фото на стіні: ти серед скель, кричиш або до зйомки, або після: «Я чудовисько! Я чудовисько!»
— Виряджається нова, одинадцята експедиція.
— Вже.
— Три місяці. Ми майже там.
Ти хочеш сказати, але так і не кажеш: «Настав час зупинити втручання — більш не роз’ятрювати». Бавляться дурницями. Усіма шляхами Лоурі намагається контролювати те, що насправді неможливо уконтролювати.
— Занадто швидко, — кажеш ти. Аж занадто швидко. Нічого не змінилося, окрім твого втручання і того, що ти перетнула межу та повернулася звідти з двома об’єктами, яких не можеш пояснити.
— Може, пора вже перестати бути клятими боягузами? — каже Лоурі. — Три місяці. Будь готова, Синтіє. — Він з гуркотом шпурляє слухавку, і ти уявляєш, що він шпурляє її не на корпус, а насправді на відполірований людський череп.
Вони імплантують у мозок психолога — який виявиться останнім, одинадцятим — те, що Лоурі називає «перлиною спостереження та відгуку». Деякі крихітні цяточки срібного яйця, яким є Центр, проходять спочатку крізь деформувальні лещата Лоурі. Через ці цяточки людина перестає бути сама собою, і ти приймаєш це та продовжуєш свою роботу, затято працюючи з тим, що для тебе важливо.