Дванадцятьма місяцями пізніше повертається остання одинадцята експедиція, всі поводяться майже як зомбі, з пам’яттю, затуманеною ще більше, аніж у того вічно п’яного ветерана в кімнаті відпочинку «Зоряних стежок». За вісімнадцять місяців вони всі вмирають від раку, й Лоурі знову телефонує, кажучи про «наступну одинадцяту» і «вдосконалення нашого процесу», а ти розумієш: доведеться щось змінити. Знову. І, безсила приставити цівку рушниці до голови Лоурі та натиснути на гачок, ти мусиш вишукувати способи вплинути на склад експедицій, їхнє розміщення і на безліч інших дрібніших чинників. Ніхто з них не може змінити ситуацію, але ти повинна спробувати. Тому що ти ніколи більше не хочеш побачити ці розгублені, порожні обличчя, ніколи більше не хочеш побачити людей, в яких украли щось таке важливе, що й словами годі виразити.
Після повернення останньої одинадцятої експедиції моральний стан Південного Округу погіршується, і потім, так нестримно, усі переходять до нового стану, який важко визначити. Отупіння? Відчуття: пережито стільки криз, що емоції доведеться тримати при собі в запасі, щоб не вичерпалися.
З розшифровок: «Був прекрасний день». «Експедиція відбулася без пригод». «У нас не було жодних проблем під час виконання місії».
Якою ж була та місія, на їхню думку? Але вони так і не відповіли на це запитання. Ґрейс говорила про них благоговійно, майже десь так, якби вони стали святими. Там, у науковому відділі, Чіні довго лишався принишклим і пригніченим, ніби кольоровий телевізор, по якому він коментував, перетворився на чорно-білу модель з єдиним каналом, на якому нечіткі пікселі нагадують ворсинки. Ефемерний, етерний Пітмен дзвонив із Центру з розпливчастим співчуттям і певною прихованою байдужістю в тоні, що підказувало: експедицію спрямували хибно.
Але ти була тією, що бачила того хробака в корупції Лоурі — те, що він зробив, та угода, яку ви уклали, сприяло тому, що він став таким авторитарним і керує всім. А насправді угода не варта того.
Навіть гірше — регулярно навідується Джекі Сіверенс, зачастила після того, як, буцімто, Центр чимось стурбувався, і от вона нарізує кола у твоєму офісі, жестикулюючи під час розмови, а не просто спокійно сидить. Але краще тобі мати справу з цим утіленим емісаром Центру, аніж просто з Лоурі.
— Вона моя наглядачка, начебто мене умовно звільнили до строку, — кажеш ти Ґрейс.
— Тоді хто такий Лоурі?
— Лоурі — напарник наглядачки? Бос? Співробітник? — Бо ти не знаєш.
— Загадка, закручена у головоломку, — каже Ґрейс. — А ти знаєш, що робить її батько, Джек Сіверенс?
— Ні, а що?
— Все. — Стільки всього наклалося, що Ґрейс не встигає розкласти це по поличках.
Коли наближається Сіверенс і озивається, виникає відчуття, ніби вона перевіряє свої інвестиції, свої спільні ризики.
— Чи тебе це ще не задовбало? — питає Сіверенс, уже не вперше, і ти досить упевнена, що вона просто хоче підтримати розмову.
— Ні, — брешеш ти, жбурляючи у відповідь своє кліше: — У нас усіх є своя робота.
Раніше, коли вона працювала у Південному Окрузі, тобі вона подобалася — розумна, гостра на язик, чарівна, — і вона могла добре впоратися з точною організацією логістики, дайвингом і отриманням результатів. Але оскільки вона так щільно пов’язана з Лоурі, ти не можеш ризикувати, гадаючи, нібито її присутність — це не його присутність. Випиваючи бренді з Ґрейс:
— Живий жучок — але її не можна виколупати з-під обшивки. — І глазур починає затьмарюватися. Іноді Сіверенс здається тобі схожою на змореного, зів'ялого, виснаженого продавця у відділі косметики універмагу.
Сіверенс сидить із тобою, спостерігаючи за відвідувачами крізь приховані камери, і так довгі хвилини, тримаючи каву, перевіряючи свій мобільний телефон кожні кілька хвилин, часто заводячи розмову про якийсь узагалі інший проект, потім знову зосереджуючись, щоб ставити питання.
— Чи певна ти, що вони нічим не заражені?
— Коли ви виряджаєте наступну експедицію?
— Що ти думаєш про показники Лоурі?
— Якби у тебе був більший бюджет, на що б ти його витратила?
— Чи знаєш ти, що шукаєш?
Ні, ти не знаєш. І вона знає, що ти не знаєш. Ти навіть не знаєш, на кого саме дивишся перед собою, — ці люди, які дедалі більше виснажувалися, перетворюючись на шкіру й кістки, а потім навіть шкіри на кістках не ставало. Психолог, певне, порожніший за інших, нагадуючи тобі якесь попередження, начебто це побічний ефект фаху — зустріч з Нуль-зоною. Але детальніший розгляд його історії виявляє, що Лоурі, напевно, найбільше до нього прихильний, гадаючи, мабуть, що ця професія робить його сильнішим за інших. Зв’язки, відновлювальні сесії, психологічні трюки — безперечно, психолог може їх абсорбувати, озброївшись даром передбачення. Окрім того, що цей чоловік нічого не зміг, і всі знали, що всі ті його хитромудрі комбінації та мозковий штурм узагалі нічого не змінили в Нуль-зоні.