— Ні, зовсім не тому. Анітрохи. Зі мною все гаразд. — Зворушений, бо найчастіше Чарлі приховував свою турботливість, а тепер вони мов помінялися ролями.
— І ти кажи мені, якщо раптом знову відчуєш, що тобі зле.
— Аякже, скажу. — Наполовину брешучи, наполовину намагаючись перетравити щойно пережите. І, до краю вражений певним передчуттям: — Але, Чарлі, огидно мені це казати… тобі доведеться піти просто зараз, а то спізнишся.
Чарлі стерпів це, уже наполовину відсуваючи свого стільця, бо все одно незлюбив цю музику.
— Тоді стрінемося завтра, знайдемо час, бувай, — сказав Чарлі, підморгнувши йому та обдарувавши ласкавим поглядом.
Чомусь Чарлі цієї миті, вдягаючи куртку, здавався таким добрим, що Сол міцно притиснув його до себе, доки той не встиг піти. Чоловічий тягар в обіймах. Відчуття шорсткої неголеної щоки Чарлі, що Солу особливо було до душі. Терпкий сюрприз уст Чарлі, як бальзам, у себе на щоці. Сол утримував його якусь мить, намагаючись зберегти все це, як твердиню супроти того, що допіру відбулося. А потім, занадто швидко, Чарлі вийшов у розчинені двері, у ніч, прямуючи до човна.
19. КЕРМАНИЧ
Ніч була повна білими кроликами, які, мережачи небо, сновигали по ньому, замість зірок, замість місяця, — і Керманич знав, що це неправильно, якоюсь розпеченою часткою своєї свідомості, часткою, яка опиралася допитливо-всюдисущому сяйву. Чи це були білі кролики, а чи розмазані плями чорноти проявилися, мов негатив фотографії, і заважали йому побачити? Бо він не хотів сприймати, що там було. Бо біологиня розблокувала щось у ньому всередині, і він іноді згадував фантасмагоричне мистецтво у дивовижній кімнаті Вітбі, у Південному Окрузі, — а потім повертався до своєї теорії про те, що зникнути на межі означає потрапити до якогось Чистилища, де можна знайти всі втрати й загублені речі: усіх кроликів, яких протягли крізь цей невидимий бар’єр, усі бодай колись створені винищувачі та вантажівки від тієї ночі, коли створено Нуль-зону. Зниклі безвісти експедиції. Думка про своєрідну безодню-ненажеру. Та, попри все, було світло, яке мерехтіло від того місця під Збирачем, докладно розписане у журналі біологині. Куди вело це світло? Він намагався визбирати з цих шматочків найвідповідніше тверезому глуздові — те, що може бути навіть пошанованим вибором. Таким, який схвалив би його батько; він більше не думав про свою матір або про те, як би вона подумала.
Мабуть, я просто хотів, щоб мені дали спокій і лишили самого. Залишитись у маленькому будиночку на пагорбі в Гедлі, з котом Чоррі та галасливими незмовкними кажанами вночі, неподалік од місця, де він виріс, навіть якщо тепер воно таке далеке.
— Це нічого не змінило б, Ґрейс.
Усі троє сплять на моху під соснами, на вологій траві, менш ніж за милю від топографічної аномалії, а їхній остаточний пошук заплановано на ранок.
— А що змінило б? — Ніжний, навіть добрий голос. Який дозволив йому уявити всю повноту свого страждання. Він зумів побачити безліч очей біологині, які перетворилися на зірки, а ті — на білі спалахи світла. Які перетворилися на шахівницю, де навіки застиг останній хід його батька. На котрій Керманичу належало зробити свій хід, який він досі відкладав на майбутнє.
— Якби ти мені все розповіла. Ще у Південному Окрузі.
— Ні. Це нічого не змінило б.
Жар-птаха спала біля нього, і це теж повніше відкривало йому його жалюгідний стан. Вона спала, притулившись до його спини, ніби охороняючи, міцно обіймаючи його обіруч. Тут він був у безпеці, захищений, і кохав її ще дужче, бо вона дозволила зробити це тепер, коли у неї на те причин усе менше й менше. Або взагалі не лишилося жодної причини.
Ніч стала холодною та глупо-непроглядною, і заповнилася вкрай якимись створіннями, що невідступно споглядали їх, тільки темні обриси цих істот були тихі та нерухомі. Але він не звертав на них уваги.
Усе, що його батько йому казав, тепер чіткіше поставало у пам’яті, бо всі ті речі мали точно відбутися. Тато йому казав: «Якщо ти не знаєш своєї пристрасті, це спантеличує твій розум, але не серце». У момент розкаяння, після того як він провалював завдання, міг говорити про це з татом загадками, ніколи не кажучи йому правди: «Іноді тобі треба знати, коли перейти до наступного — задля порятунку інших людей».
Холодок у цих словах. До наступного. Яка може бути його наступна справа? Яка може бути у нього пристрасть? Він нічого не знав про це, відаючи тільки те, що йому приємно від соснової глиці, яка дряпає йому обличчя, і від сонного димного запаху землі в нього під ногами.