Як по правді, то Сол не знав, чим ті займаються там, на острові, а чи що ця юна парочка намислила робити з тим обладнанням, яке повкидали на перший поверх. Не відав навіть, що роблять Генрі з Сюзанною наразі на горішньому поверсі маяка — ось цієї миті.
— Мене вони не вподобали, — сказала дівчинка. — Та й мені вони не до вподоби.
Від цих її слів Сол захихотів. Надто розсмішило його, як виклично, згорнувши руки на грудях, вона зробила цю заяву: от ніби то були якісь її вічні-закляті вороги.
— Ви смієтеся з мене?
— Та ні, — сказав маячний доглядач. — Не з тебе. Ти цікава, допитлива дівчинка. Допитуєшся, запитання ставиш. Отому ти й не сподобалася їм. Оце й уся справа.
Люди, що ставлять запитання, не надто люблять, щоб і їх про щось питали.
— А що поганого в тому, що хтось допитується, запитання ставить?
— Та нічого поганого.
А це ж таки геть погано. Коли вже запитання вдерлися, залізли тобі в голову, все, що ти знав певного, робиться непевним. Запитання торують шлях сумнівам. Це казав Солові його батько. «Не дозволяй, щоб тебе розпинали запитаннями. Вони ще й запитань тобі не поставили, а ти вже, бува, даєш їм відповіді!»
— Але ж і ви допитливий чоловік! — сказала Ґлорія.
— А чому ти кажеш таке?
— Тому що ви стоїте на варті світла. А світло — воно ж усе бачить!
Можливо, світло й справді все бачить, а от він забув кілька останніх справ, які б затримали його надворі, за межами маяка, надовше, ніж йому хотілося б. Попхав грабарку чимближче до фургончика «світляної бригади». Бо відчув якусь невиразну тривогу, от ніби йому негайно й неодмінно треба глянути, як там Генрі з Сюзанною. Що, коли вони назнали ту ляду й укоїли щось дурисвітське? А що ж саме? Ну щось таке, ніби попадали туди та й скрутили собі ті свої химерні шийки. І тут він задер голову й подивився на верхівку маяка, а там Генрі! Витріщився на Сола з тієї висоти, з-над поруччя. Від цього видовища доглядач почувся так, ніби його пошили в дурні. От мов до параної дійшов. Генрі махнув йому рукою — а чи який інший жест зробив? А сонце як сліпить! Відчувши запаморочення, Сол відвів погляд і ніби навіть крутнувся, відвертаючись.
Аби тільки уздріти на моріжку щось блискотливе — ледь приховане якоюсь високою рослиною, що вигналася понад кущик бур’яну — біля того місця, де позавчора він був знайшов мертву білку. Що ж воно таке? Шклянка? Ключ? Темно-зелене листя скупчилося грубим колом, затуляючи те, що лежало над корінням. Сол став навколінці, дашком долоні прикрив очі від сонця, але та лискуча штука так і лишалася схована листям високої рослини. Чи то частина листка відбиває сонце? Але, хоч би що то було, видавалося воно вкрай тендітним, а ще ж якимсь химерним робом нагадало йому про чотиритонну лінзу високо в нього над головою.
Сонце шепітливою короною увінчало йому плечі. Стало спекотно, але вітер підкидав листя пальм-сабалів, торохтів ним. Дівчинка раніше, ніж Сол сподівався, злізла зі своїх скель, і вже опинилася в нього за спиною, наспівуючи якусь безглузду пісеньку.
Та цієї миті для нього не існувало нічого, крім тієї бадилини й того блиску, який йому годі було розпізнати.
На руках Сол усе ще мав рукавиці, то й опустився навколінці біля бадилини, відхилив листя й потягся пальцями до тієї блискітки. Що ж воно таке? Крихітна й непосидюча спіраль світла? Це нагадало йому видіння в калейдоскопі, ото тільки це сліпило своїм білим світінням. Але воно, хоч би що то було, крутилося й мерехтіло, ухиляючись від грубого стиску його пальців, і він відчув, що може зомліти.
Стривожившись, хотів був відсмикнути руку.
Але запізно! Сол відчув: воно, ота скалка, залізло йому у великий палець. Болю не було, а тільки розпирання й потім занімілість, однак він усе одно аж підскочив, виючи й вимахуючи ураженою рукою. В шаленому поспіху зірвав рукавицю, підніс великого пальця до очей. Усвідомлюючи, що Ґлорія спантеличено витріщається на нього й не може втямити, що з ним.
На землі перед ним більше вже нічого й не блищало. Аніякого тобі світла біля кореня бадилини. Й аніякого болю в великому пальці.
Помалу Сол розпружився. Ніщо не пульсувало у великому пальці. Й жодного сліду, ніякого проколу, де воно увійшло. Підняв рукавицю, перевірив: ні, розриву немає.