Ні Генрі, ні Сьюзен, ні навіть схожі на них не з’являлися у списках НСБ, не виринало жодного фото з невідомими учасниками, на цих світлинах не виявлено нікого подібного до цих людей. Попередні розвідки відстежували імена та адреси кожного члена експедиції, вирядженого на забуте узбережжя, і з ними проведено вичерпні допити. Відповіді були однакові: НСБ здійснював стандартні дослідження — звичайне поєднання наукового і надприродного. Будь-хто, обізнаний з чимось іншим, потрапляв до цього сильця, і зникав задовго до того, як першу експедицію виряджали до коридору, що вів до Нуль-зони.
Ще гірше: жодного натяку на Сіверенсів, Джека або Джекі: остання взагалі виникає все рідше й рідше, її поява на вагу золота, начебто щось нове відволікло її увагу, або вона знає, що ти хочеш з нею посперечатися, коли замовкає кожний телефонний дзвінок, поглинаючись Центром. Тому ти подвоюєш зусилля, аби знайти її вплив у цих особових справах, але якщо Лоурі тебе переслідує, то Сіверенс — це така собі примара, яка занадто розумна, аби матеріалізуватися.
Ще раз передивляєшся відео з першої експедиції, знову вивчаєш тло, речі, які не потрапили у фокус, вивчаєш маяк. У примхливому часовому проміжку та химерній послідовності ти спостерігаєш своєрідні еволюцію та регрес маяка від самого початку й до останньої фотографії, знятої в експедиції.
Дійшло до того, що одного дня Ґрейс відвела тебе вбік і сказала:
— Досить. Тобі треба повернутися до керування агенцією. Ці справи можуть переглядати й інші люди.
— Які ще інші люди? Про яких це ще інших людей ти мені товкмачиш? — вихоплюється у тебе, і ти миттєво про це шкодуєш.
Але «інших людей» немає, і час вичерпується. Тобі треба пам’ятати, що, певним чином, увесь Південний Округ уже давно деградує, і якщо ти забудеш, що сама є часткою рішення, то станеш часткою проблеми.
— Може, тобі треба часу на перепочинок? — каже Ґрейс. — Може, тобі треба нової перспективи?
— Моєї посади ти не отримаєш.
— Та не хочу я твоєї чортової посади. — Вона лютує, аж кипить, і якась частка тебе хоче це бачити, хоче дізнатися, що ж являє собою Ґрейс, коли їй геть відмовлять гальма. Але якщо ти доведеш її, то вона й тебе втратить, аякже.
Пізніше ти виходиш на дах, із пляшкою бурбону, а Ґрейс уже там, в одному з шезлонгів. Будівля Південного Округу — це не що інше, як великий, масивний корабель, і ти не знаєш, де тут кермо, навіть не можеш наблизитися до штурвалу.
— Я нічого поганого не хочу, коли отак зриваюся, — кажеш ти їй. — Просто пам’ятай: я не те маю на увазі, коли зриваюся.
Зневажливий звук, а потім розведені руки, а похмурий вираз обличчя розслабляється.
— Це місце — чортовий жовтий дім. — Ґрейс рідко лається, хіба що тут, на даху.
— Робота як у жовтому домі. — Переосмислюєш останню загадкову фразу Чіні, крутиголовку, прикрий солілоквій про брак потрібних даних: «Навіть жолудь у падінні розповідає нам ще щось, про те, звідки впав. Ньютон може нам сказати, вам не треба казати. Має бути траєкторія, матері її ковінька, а потім ви б відступили, навіть якщо припустити теоретично, і якоїсь миті знайшли те дерево, з якого впав жолудь, або близько того». Ти не можеш сказати, що бодай колись розуміла більше, ніж третину, його еліптичних неясностей.
— Жовтий дім, робота Білих Цицьок, — каже Ґрейс, маючи на увазі білі намети біля межі Південного Округу на митниці та контролі.
— Наш жовтий дім, робота наших Білих Цицьок, — суворо парируєш ти, сварячись пальцем. — Але принаймні це не такий жовтий дім, як у водного екіпажу.
Після вибухової реакції Чіні ти перейшла до нового беззмістовного, неплідного звіту від «водного екіпажу», агенції, яка досліджує радіохвилі сигналів позаземного життя. Центр неодноразово заявляв, що ти з ними «в одній команді». Вони слухають сигнали від зірок — у викривленні двох мікрохвильових ділянок, не обтяжених радіохвилями від природних джерел. Ці частоти фахівці називають мокрою свердловиною, через відповідність водневому та гідроксильному діапазону хвиль. Це треба дурнем бути, аби припустити, що інші розумні види автоматично тяжіють до цієї «мокрої свердловини», як її ці спеціалісти називають.
— Доки вони те винишпорювали з чорного ходу…
— Воно проломило двері чорного ходу та пройшло крізь них.
— Отак ти втупишся вгору, а тим часом хтось підкрадеться та й поцупить твого гаманця, — каже Ґрейс, хихочучи.
— Мокра свердловина побудована ні для чого; то, радше, вхід для слуг, красно дякую, — щиро мовиш ти, передаючи їй бурбон. — Ти ж не лише бризкаєшся та з’їжджаєш з водяної гірки.[17]
17
В оригіналі Slip’N Slide — традиційна американська розвага: з’їжджають з водяної гірки на цератяну доріжку та бризкаються.