Не скажу, що я бачив усе це на кшталт фільму, видіння чи галюцинації - це було схоже на запопадливе пригадування вранці нічного сну: невідомо, навіщо ти так вперто пригадуєш те, що не має для тебе ані найменшого сенсу…
4. Креслення для маніяків
Неймовірно огидне світання з дикунською швидкістю виліплює простір. Сіро-жовтий. Лоботомія. Зашморг. Здається, що балкон прив’язаний до бильця, наче худоба, летюча корова Склісс - щоб не відлетів - «Хапайте, дебіли, свій спокій!». Виявляється, це - паперовий змій, схожий на ілюзію матової, наче електрична куля, велетенської кульбабки. Це - ранок.
- Як стало раптом тихо. І так добре! Так спокійно!
Вклякла у просторі ейфорія…
- А час збожеволів. Геть від рук відбився…
- Угум… - Холодний ледве забарвлений ніби-то-чай без цукру. Ковток пластмасового диму якоїсь огидної цигарки штибу Astor. - Справді, щось із цим клятим часом тої…
- Що? -…відбито певну кількість ґвинтокубів, прожито певну кількість людиноднів… ні… людиногодин… ні, ґвинтогодин на людинокубів… Тьху!… Здається у мене мозкова дуля у напрямку масної червоної риски під магічно бухгалтерським словом РАЗОМ!
- ?!
- Підвищилася здатність мозку до скручування й згортання.
- А-а-а… Ага. В роті - кака, в голові - вава, а гроші Бабай забрав!
- Штибу того… альтернативний варіант: засоби пересування в просторі позачасу й фальшивих реінкарнацій?
- Йой! Забракло спогадів про неодмінне майбутнє?
«Дата батона - на кришкє батона».
Я не відкрив вам маленької пекельної таємниці: увесь цей час у моєму наплечнику лежав щоденник Джанніс. Під час якоїсь чергової пиятики ми вдвох пішли в кущики злити конденсат і, вибачте на слові, посрати. П’яна Джанніс спочатку довго з матюками видирала аркуші зі свого зошита, жмакала їх й підтиралася, а потім й сам зошит кинула на землю, процідивши: «Лайно до лайна! Рукописи не горять, зате в гівні тонуть!» Я підібрав той зошит - на щастя, Джанніс не влучила ним у власну купу - й запхав за пасок між джинсами та животом, опустивши футболку. Я справді гадав повернути його Джанніс, коли вона протверезіє. Але потім почалася вся та маячня з відчуженням, наступними пиятиками й хлопчиками на могилах, і я вже не знав: чи викинути його, чи просто пхнути їй до рук якось при нагоді. І зараз, коли я трохи оговтався від своїх довбаних одкровень невідомо про що, я раптом згадав про цей зошит, трабл вмить вирішився якось дуже просто: якщо Джанніс (висловлюючись трохи фіґурально) сама втоптала його в лайно, то чом я маю дотримуватися якихось внутрішніх заборон та ідіотських законів сумління, взагалі паритися з цього приводу? Я міг би прочитати в такий спосіб будь-чий рукопис, викинутий на вулицю. І я прочитав. Попри те, що через розширення зіниць у мене погано фокусувався зір. Попри те, що я вдивлявся у кожну літеру, міняючи відстань між очима та зошитом. Маньяцтво тривало не одну годину, хоч списано було не так уже й багато. Я прочитав дуже уважно ЩОДЕННИК ДЖАННІС:
Зелений саунд:
Ґітара безмазівка:
Падає місяць крилами всередину себе
Відраза до тіл ким би вони не були
Відраза до всього що здатне
Продукувати лайно та сміття
ПЕРКУСІЯ:
Сухе торохкотіння сну
Шпаківня ілюзій на ламкій стеблині
Безлад безладового басу:
Рослини цього не роблять ніколи
Рослини не здатні продукувати лайно та сміття
Рослини не смітять і не серуть
В рослинах немає кишок і бруду
Рослини не смітять і не серуть
Рослини цього не роблять ніколи
К л а - В і ш і:
Моя земля вистелена квітами кольору крові,
Моя земля вкрита плодами квітів кольору крові -
Вони шурхотять, шепочуть шумовинням,
Лишають по собі сни, мов лайно незламних тортур нічного диму, розчину чи смоли
Кольору лайна та смаку сміття, й на дотик - бруду
Мертвий вокал:
На голому Полі Див
Мертвий лежить Буратіно
Кружляє над ним зграя дятлів…
ЄВДОКСІЯ йде полем й бачить дерево з вагіною. Вона опускається на коліна, обіймає дерево й шепоче в отвір, як у вухо, як у мушлю, як у пригорщу: «Коли ніч згорне крила, коли місяць захлинеться крилами, коли настане найтемніша мить Гекати, приходи й встроми себе так, як увійшов би в мушлю, так, як взяв би жінку, туди, куди мої слова зараз входять без спротиву та жалю, без спогадів та пожадливого бажання привласнити те, над чим не маємо влади. Прийди й зроби це, вилийся в дерево так, як мої слова виливаються в нього. Стечи, як слова стікають, до краплини. Ти прийдеш уві сні: якщо відчуєш, що не вистачить сили повернутися, зірви один листок і тримай під язиком, як тримав би мушлю, як тримав би мізинець лівої руки коханої. Прийди й увійди у дерево, і знайдеш ту, що тримає під язиком твою спрагу. Якщо відчуєш, що не можеш, не хочеш повернутися, зламай гілку, що праворуч найтонша, й виколи очі. Виколи собі очі й вилийся в дерево. І не буде тобі ні болю, ні страху. А буде тобі спокій і щастя. Прийди уві сні, коли ніч згорне крила, коли місяць захлинеться крилами, коли настане найтемніша мить Гекати, й зроби це!» Дерево стає теплим, мов тісто, шкарубка кора - шовковистою, мов шкіра… Крізь вії Євдоксія бачить дельтаплан, що опустився на поверхню пустелі. Легкий вітер перебирає пісок, немов розпущене волосся. Євдоксії не важко опинитися під крилами дельтаплану - досить лише пильно на нього подивитися. Дельтаплан сам поринає в течію повітря - варто лише подумати про повернення. Євдоксія прокидається під ранок, відчуває свою вологу й засинає з теплою усмішкою Без сновидінь, бо за вікном вже сіріє. Це сріблясті крила дельтаплана за шибою.
Все було покреслене якимись нерозбірливими нотатками на кшталт: «Я змерзла, але не хочеться рухатися. От ми вирушимо зараз, і всі люди будуть перти обов’язково нам назустріч, навперейми. Ми будемо йти, наприклад, на Схід, а вони всі - у протилежному напрямку, на Захід. Жах! Тільки встигай вивертатися з-під їхніх торбів. Бетономішалка! Торба party… Залізні нерви треба мати. І реакцію, як у боксера…»; уривками з конспектів; сторінки дві було замальовано очима (завжди лівими) й кавалками жіночих тіл a la Push kinN (ніжки, профілі, бюсти, сіднички, ручки) та ще - кількома майже по-школярському ретельно- незґрабними, напрочуд кострубатими чоловічими торсами. Ніби Джанніс раптом засоромилася себе самої (чи можливого Спостерігача?) свого підсвідомого тяжіння до зображення частин жіночого тіла, які виходили легко, граційно, сміливо, як у справжнього художника, й присилувала себе до зображення того, що вона свідомо так любила - тіла чоловіка? І малюнок вийшов схожим на дитячий, напруженим та штучним. Далі все також було покреслено вздовж та впоперек незбагненними рослинами, очима, кавалками жінок, рибами й особистими підписами… ще далі йшла перемальована з мапи автошляхів України траса до Криму: до Одеси, далі - на Миколаїв, повз Херсон - до Вірменська, на Джанкой (поруч з ним - виразно - FUCK!) - надто схематично, аби нею кудись могла доїхати людина не обковбашена вщент… кілька віршів Моррісона англійською… Й - нарешті - цілий шмат роздумів, які вже беззаперечно доводять її володіння наміром ситуації!