— Ну гаразд, ви зробили розтин грудної клітки.
— Так. І майже відразу знайшла відповідь на запитання. Не залишалось ніякого сумніву, яка причина смерті.
— Самогубство?
— Звичайно.
— Як воно сталося?
— Той старий стріляв собі в серце. Куля застрягла в грудях.
— Він улучив у саме серце?
— Майже влучив. Найбільше пошкоджено аорту. Дівчина замовкла, тоді спитала, явно бажаючи його вколоти:
— Чи я висловлююсь досить ясно?
— Так.
Наступне питання Мартін Бек сформулював точніше:
— У вас великий досвід з вогнепальними ранами?
— Гадаю, що достатній. А крім того, цей випадок виявився не таким уже й складним.
Скільки за своє життя їй довелося розтинати вбитих вогнепальною зброєю? Трьох чи двох? А може, тільки одного?
Лікарка, мабуть, відчула його мовчазний сумнів, тому пояснила:
— Я працювала в Йорданії під час громадянської війни два роки тому. Там вистачало вогнепальних ран.
— Але самогубств, напевне, було мало?
— Так, справді.
— То знайте ж: рідко котрий самогубець цілиться і серце, — пояснив Мартін Бек. — Вони більше стріляють собі в рот, а декотрі в скроню.
— Так, це правда. Але він далеко не перший. У курс: психології я вчила, що самогубцям властивий інстинкт цілитись у серце, а особливо тим, які романтизують самогубство. А таких чимало.
— Як ви гадаєте, скільки Сверд міг прожити з такою раною?
— Недовго. Хвилину, може, дві або три. Внутрішній крововилив був дуже широкий. Я б сказала — хвилину, і якщо й помиляюся, то не набагато. Це має якесь значення?
— Може, й не має. Але мене цікавить ще одне. Ви робили розтин двадцятого червня.
— Так, двадцятого.
— Скільки, на вашу думку, часу він уже лежав убитий?
— Гм…
— У протоколі цей пункт висвітлений нечітко.
— Не так легко відповісти на ваше питання. Може, якийсь досвідченіший патологоанатом відповів би точніше.
— А все-таки, як вам здається?
— Щонайменше два місяці, але…
— Що але?
— Все залежить від приміщення. Тепло й волога мають велике значення. Наприклад, могло бути й менше, як два місяці, коли тіло лежало в теплі. З другого боку, як я вже сказала, процес розкладу зайшов так далеко…
— А що ви скажете про вхідний канал?
— З тієї самої причини на це запитання також важко відповісти.
— Постріл зроблено впритул?
— На мій погляд, ні. Але врахуйте, що я можу помилитися.
— А який ваш погляд?
— На мій погляд, він застрілився другим способом. Адже є два найвідоміші способи стрілятися, правда ж?.
— Так, два, — відповів Мартін Бек.
— Або дуло приставляють до тіла й натискають на курок, або тримають руку з пістолетом чи якоюсь іншою зброєю на відстані, спрямовуючи її на себе. Тоді, здається, натискають на курок великим пальцем?
— Авжеж. Ви вважаєте, що це був другий спосіб?
— Так. Але з усіма можливими застереженнями. Коли тіло так розклалось, важко сказати, чи постріл було зроблено впритул.
— Розумію.
— Виходить, це тільки я нічого не розумію, — сказала дівчина легковажним тоном.
— Чого ви без кінця питаєте? Хіба так страшенно важливо, як він застрілився?
— Схоже, що важливо. Сверда знайшли у квартирі, вікна й двері були замкнені зсередини. Він лежав поряд із ввімкненим електричним каміном.
— Через це тіло його так і розклалося, — пожвавішала вона. — В такому разі досить було й одного місяця.
— Справді?
— Так. І через це також важко було визначити, чи він стріляв упритул.
— Розумію, — мовив Мартін Бек. — Дякую за допомогу.
— Нема за що. Дзвоніть, коли вам буде ще щось незрозуміле.
— До побачення.
Він поклав трубку.
Хвацько вона все пояснює. Скоро залишиться нез'ясованим тільки одне.
Але тим важче його з'ясувати.
Сверд не міг накласти на себе руки.
Адже застрілитись без зброї не так легко.
А в квартирі на Бергсгатан не знайдено ніякої зброї.
Мартін Бек знову удався до телефону.
Він хотів розшукати поліцаїв з патрульної машини, яка приїздила на Бергсгатан, але жоден із них тепер не чергував. Йому довелось дзвонити в кілька місць, поки він з'ясував, що один із них пішов у відпустку, а другого викликали до суду свідком у якійсь справі.
Гунвальд Ларсон десь засідав, а Ейнар Ренн пішов кудись у службових справах.
Нарешті йому пощастило зв'язатись із службовцем, що переслав папери з дільниці до міської кримінальної поліції. Переслав він їх аж у понеділок, двадцять сьомого, тож Мартінові Беку здалось не зайвим запитати: