— Мені треба вийти. Але я скоро повернуся й полагоджу двері.
— Чудово, — мовила Рея. — Іди.
— Бувай, — сказав Мартін Бек.
Він узяв ліхтарик, викликав по телефону таксі й поїхав просто на Бергсгатан. Там він кілька хвилин постояв на тротуарі, дивлячись через вулицю на одне з вікон третього поверху.
Потім обернувся. Перед ним здіймався кам'янистий пагорб Круноберезького парку, зарослий кущами.
Мартін Бек побрався вгору, поки опинився на такому рівні, як вікно. Звідти до нього було щонайбільше двадцять п'ять метрів. Він витяг кулькову ручку з нагрудної кишені і прицілився нею в темний прямокутник. Завіса була спущена: поліція заборонила власникові будинку тим часом здавати комусь ту кімнату, хоч як він обурювався.
Мартін Бек потоптався навпроти вікна, поки вибрав найвигідніше місце. З нього був не дуже добрий стрілець, але якби він тримав у руці автоматичний пістолет сорок п'ятого калібру замість кулькової ручки, то напевне влучив би в людину, яка показалася б у тому вікні.
І тут його ніхто б не помітив. Звичайно, в середині квітня листя на кущах не було таке густе, та однаково можна було причаїтися в ньому так, щоб не привертати до себе нічиєї уваги. Певна річ, якщо сидіти тихо.
В цю пору дня надворі ще досить видно, але й пізніше світла вуличних ліхтарів вистачить, щоб бачити вікно. А крім того, в темряві легше сховатися.
А от стріляти без глушника було б нерозважно.
Мартін Бек ще раз перевірив, звідки було б найкраще стріляти, і заходився шукати.
На вулиці було мало перехожих, але кожен спинявся, почувши шарудіння в кущах на узбіччі Тільки на мить, потім квапливо йшов далі, боячись ускочити в якусь халепу.
Пошук був продуманий. Мартін Бек почав з правого боку, адже майже всі автоматичні пістолети викидають порожні гільзи праворуч, тільки не на однакову відстань. Це була важка робота, часто доводилося присвічувати ліхтариком.
Але Мартін Бек уперто шукав далі, він, і не сподівався на швидкий успіх.
Гільзу він знайшов за годину й сорок п'ять хвилин. Вона застрягла між двома каменями, брудна й подряпана. З весни йшов не один дощ. І собаки та інші тварини тут ходили. Та й люди, напевне, топталися тут, скажімо, шукали місця, де можна було б, порушуючи приписи, випити пива в громадських місцях.
Він витяг гільзу, загорнув її в хусточку і сховав до кишені.
Потім пішов по Вергсгатан, спіймав біля міської управи таксі й поїхав до криміналістичної лабораторії. Робочий день давно скінчився, та він розраховував на те, що тепер майже щодня хтось працює понаднормово.
Так воно й було, але йому довелося довго вмовляти лаборанта, щоб його знахідку бодай прийняли.
Кінець кінцем він домігся свого, поклав гільзу в пластикову коробочку й докладно заповнив відповідну картку.
— І, звичайно, експертизу треба зробити терміново, просто негайно, — сказав один із лаборантів.
— Та ні, — відповів Мартін Бек. — Можна не квапитись. Поглянете, коли матимете час, якщо не важко.
Він сам ще раз подивився на гільзу. Погнута, брудна, навряд чи буде з неї якась користь.
— За такі слова, їй-богу, зроблю якнайшвидше, — сказав лаборант. — А то всі тільки підганяють: «Негайно, дорога кожна хвилина!»
Було вже досить пізно, і Мартін Бек вирішив спершу подзвонити Реї.
— Давай, — сказала вона. — Я сама. Під'їзд замкнений, але я кину тобі ключ.
— Я прикручу защіпку.
— Уже прикручена. А ти зробив те, що тобі було треба?
— Так.
— Ну й добре. Отже, ти за півгодини будеш?
— Десь так.
— Гукни мені знизу.
Він приїхав зразу після одинадцятої і кілька разів свиснув.
Довелось трохи почекати, зате Рея сама відчинила йому — боса, в довгій червоній нічній сорочці.
Привівши його до кухні, вона спитала:
— Ну що, знадобився тобі ліхтарик?
— Ще й як!
— Може, вип'ємо вина? До речі, ти вечеряв?
— Ні.
— От біда. Та я зараз щось приготую. Швидко. Ти зголоднів.
Чи він зголоднів?
Мабуть, так.
— Що там чувати зі Свердом?
— Здається, трохи прояснюється.
— Справді? Розкажи, мені страх як цікаво. О першій годині пляшка спорожніла.
Рея позіхнула.
— До речі, я завтра їду, — мовила вона. — І повернуся в понеділок, а може, аж у вівторок.
Мартін Бек хотів сказати: «Ну, на добраніч».
— Тобі не хочеться йти? — випередила вона його.
— Не хочеться.
— То ночуй.
Він кивнув головою, і вона додала:
— Але спати разом зі мною не велике щастя. Я кручуся й пацаю ногами навіть уві сні.
Мартін Бек роздягся й ліг.
— Ти хочеш, щоб я зняла свою халамиду?