– Але чому туди?! – схлипнула Мирослава, коли те почула.
– По-перше, треба вилікувати енурез, – сказав лікар. – Ти ж хочеш вилікуватися?
– Так! – твердо відповіла Мирослава і сміливо пішла до машини «швидкої».
За нею з вікон спостерігали Люда та Юля. Боковим зором Мирослава помітила, як вони сміялися, тицяючи в її бік пальцями…
З лікарні Мирослава повернулася за місяць. Вона відпочила, посвіжішала, бо мала гарне харчування. Дівчина відчула в собі приплив нових сил, щоб давати відсіч Люді та Юлі. Але першого ж дня історія повторилася. За сніданком Люда плюнула в тарілку Мирослави. Дівчина мовчки віднесла тарілку з недоторканою кашею.
– Якщо ще раз так зробиш, – сказала Мирослава, нахилившись до вуха Люди, – я тебе вб’ю. Ти ж знаєш, звідки я повернулася.
– Га-га-га! – в один голос розсміялися Люда і Юля. – Хто тебе боїться, курка драна?!
Мирослава наївно гадала, що інцидент вичерпано. За обідом Юля поколупалася пальцем у носі, а потім цей палець тикнула Мирославі в борщ. Дівчата пообіцяли їй знову влаштувати «темну», але чомусь цього не зробили. Дочекавшись, доки вони поснуть, Мирослава довго думала про те, як їй бути далі. Вона так і не дійшла якогось певного висновку. Цієї ночі їй здалося, що бабуся її зрадила. Вона навчила Мирославу доглядати себе, бути завжди охайною, прати, прибирати, працювати на городі. Вона навчила бути доброю та поступливою, вірити людям, але вона не сказала, що за місце під сонцем треба боротися щодня, щогодини. Якщо не вміти цього робити, то цей великий світ тебе розчавить, як комаху на дорозі. Мирослава не знала, як вижити, коли стикнулася з реаліями життя. Вона була зовсім не готова до боротьби, все ще наївно вірячи в те, що світ тримається на доброті й щирості. Виявляється, що треба бути зубатою, щоб відхопити в життя свій ласий шматочок, але як це робити – бабуся не навчила. Усі питання залишилися без відповіді. Мирослава вирішила трішки зачекати, доки не знайде відповідь. Наразі їй залишалася ніч, щоб знову у снах побачити бабусю живою…
Мирослава почала малювати сіру смугу життя в інтернаті, але не закінчила, зупинилася. Недовго думаючи, послинила олівець і намалювала на сірому тлі чорні кружальця. Чи зможе вона розповісти про них кому-небудь? Адже колись вона заприсяглася забрати цю таємницю з собою в могилу…
Частина друга
Юрко легко зістрибнув з високих східців потяга. Відчувши під ногами рідну землю, щасливо всміхнувся. Ось вона, рідна земля його міста! Нарешті! Стільки часу, доки служив у славному війську, він мріяв про цю мить. Йому здавалося все привітним: і обшарпане роками стареньке приміщення вокзалу, і заклопотані люди з великими валізами, і продавчиня пиріжків, і навіть безхатченко-пес, який заметляв хвостом, глянувши у бік Юрка.
– Зараз, зараз, собацюго, – Юрко потріпав загривок пса, – я тобі щось дам.
– Він не такий вже й голодний, як ви думаєте, – промовила лінивим голосом продавчиня пиріжків.
– Він теж має право на свято. Дайте мені три пиріжки з м’ясом.
– А яке сьогодні свято? – запитала жінка, подаючи ще гарячі пиріжки.
– Я віддав честь Батьківщині – відслужив у армії та повернувся додому! – весело сказав Юрко. Настрій у нього був пречудовий і він ладен був розцілувати чорний мокрий ніс пса, що миттю ковтнув пиріжки і з цікавістю зазирав хлопцеві у вічі.
– Яка там Батьківщина? – жінка махнула рукою. – Розкрадено все, що можна, все розвалено, все сплюндровано. Чи я коли могла навіть думку допустити, що, маючи дві вищі освіти, буду торгувати смердючими пиріжками на вокзалі?
– Україна не винна, що в неї такі правителі. Так чи ні, мій друже? – Юрко звернувся до пса. Той ще швидше заметляв хвостом. – Ходімо, я тебе морозивом почастую.
– Вітаю зі щасливим поверненням! – крикнула навздогін хлопцеві жінка й знову монотонно, завченим голосом завела: – Пиріжки! Гарячі, свіженькі пиріжки!
Нагодувавши песика, Юрко в останню мить заскочив до маршрутки і вже за півгодини був удома в обіймах рідних. Коли мати з бабунею під час зустрічі вилили зайві сльози та перестали голосити: «Який ти став худенький!», – батько міцно потис синові руку.
– Не худий, а справжній чоловік, уже не хлопчисько, – зауважив він.