— Я думаю, що твій висновок — софістика. Він ніби й логічний, але…
— Чому? Поміркуй сама. Якщо A + C + Y = X і B + D + Y = X, це в математичному вигляді, то нам не залишається нічого іншого, як співставити ікси. Наш ікс, тобто одержаний нами з C, від логофета Зогряну, — ікс чистий, він є наслідком тільки цього рівняння.
— Точно! — підстрибнула Лучія. — Цей ікс тільки наш. І в нашому замку не було нікого, крім нас, звичайно, за останні кілька сотень років.
— Але цей результат неодмінно має бути спростований іншим рівнянням. Можливо, що ікс, одержаний від D, теж буде чистий.
— Ні, ні в якому разі! — запротестувала Марія. — Ікс може бути тільки один. Цей, де ми зараз.
— Друге рівняння, — почав кепкувати Дан, — може бути дійсне, але не може дати того самого ікса.
— Тоді, — сказав Віктор якимось дуже дивним тоном, — єдина проблема — це проблема ікса. Щоб порівняти рівняння, які ми визнали дійсними, а ми визнали дійсними обидва рівняння, нам не залишається нічого іншого, як позначити, скажімо, в першому рівнянні X1, а в другому X2, тому що обидва вимагають одного ікса.
— Два ікси? — здивувалася Лучія. — Або ікс, або щось інше.
— Не два ікси, а X1 і X2! — наголосив Віктор. — Два ікси, але два ікси споріднені.
— Таке мені не траплялося в математиці, — запротестувала знову Лучія. — Де ми дійшли до цього? Коли припустили існування обох іксів.
— А якщо ікс означає замок? — спитав Віктор.
— То існує й другий замок? — засміявся Дан.
— А щоб покінчити, — сказав Віктор дуже впевнено, — то існує Замок двох хрестів. Так говорить Зогряну. Двір двох хрестів.
— Як? — спантеличено спитав Дан.
— Тут винна алгебра, — вибачився Віктор. — Один ікс великий утворений із двох споріднених маленьких. Один-єдиний замок утворений двома хрестами.
Всі були приголомшені. Загадка Замку двох хрестів розв’язана! Усе тепер стало просто і ясно.
— Дивовижно! — вигукнув Дан. — Два однакових замки! Звичайно, один замок складений з двох, однакових квадратів… Коли ти до цього дійшов?
— Під час суперечки, — признався Віктор. — Без вашої дуже логічної протидії мені б це і на думку не спало. А зараз це здається таким простим. Яйце Колумба!
— Але це означає, що мусить бути ще один вхід крім того, яким прийшли ми! — висловила припущення Лучія. — Той вхід, через який у замок зайшла дівчина.
— Безперечно! — відповів Віктор. — Але цим не вичерпується загадка замку. Не забуваймо — це цілий замок, а складається він з двох частин, з двох хрестів. Отже, ці частини повинні сполучатися одна з одною. Де ж сполучення?
— А якщо існує другий вхід до замку, — втрутилася Марія, — то хіба ці два хрести не можуть бути відокремлені один від одного?
— Це неможливо! — відповів Віктор. — Сховок неодмінно мусить мати і вхід, і вихід… Так, приміром, як і в нашому замку. Коли логофет Зогряну вказав, що дорога, якою ми прийшли сюди, це вхід у фортецю, то дорога, якою сюди зайшла дівчина в білому, — вихід із фортеці. Чи можемо ми, судячи із цих фактів, припустити, що між входом і виходом нема сполучення? Це абсурд. Замки сполучені один з одним. Це точно!
— Але де? — спитав Дан. — Увесь замок симетричний і геть позбавлений фантазії. Він не такий, як оті замки в романах — з меблями, аркадами, переходами, коридорами, з кам’яними склепіннями і драпуванням. Де в цих гладеньких мармурових стінах може приховуватися таємний вхід?
— Це мене теж збиває з пантелику, — признався Віктор. — Де вхід? Де він може бути? Почнемо методом вилучення…
— У коридорі його точно нема, — сказав Урсу. — Стіни товсті і дзвенять, мов скеля.
— Та й у внутрішніх дворах не може його бути, — додала Марія. — Тут справді не стіни, а скелі.
— Тоді залишаються тільки кімнати! — підсумувала Лучія. — В одній із чотирьох кімнат. У котрій же?
— У котрій? — повторив Віктор.
— Побачимо завтра, — стомлено попросив Дан.
Черешняки без зайвих балачок прийняли сором’язливу пропозицію Дана. Їм теж треба було відпочити після того, що вони вже зробили, а надто перед тим, що їх чекало.
Розділ XVIII
1
Чоловік із шрамом підвівся, ледве починало на світ благословлятися. Розбудив інших лише після того, як поголився. Потім вийшов із приміщення, прихопив інструменти, з якими ніколи не розлучався. Худорлявий та «борсук» не квапилися вставати. Вони запалили по цигарці, потім їм закортіло побалакати, і вони почали пошепки, як уже давно повелося між ними.