А вони всі безсило борсалися у двох глибоких і темних підземеллях, звідки не долинав назовні жоден звук. Хитрі пастки навіть за кілька століть не втратили механічної пам’яті. Вони взяли полонених, бо таке було їхнє призначення.
Над Замком двох хрестів опустилася ніч на чорних моторошних крилах.
Розділ XIX
1
Чоловік із шрамом оговтався.
— У нас є дуже цінна застава, — сказав він своїм спільникам. — Я впевнений, що «ті» пропонуватимуть обмін. Вони прийшли сюди тільки за скарбами. Ми повинні почекати.
— Мабуть, поява цього німого і зникнення дівчини пов’язані між собою… — наважився чоловік із борсуковими очима.
— Занадто все відбулося одночасно, щоб не бути пов’язаним…
Обох молодших спільників вразила твердість ватажка. Худорлявий звернувся до нього через кілька хвилин:
— Що робити з хлопчиком?
— Зачинити в кімнаті дівчини! — сухо відповів чоловік із шрамом.
Коли вони зайшли в приміщення-в’язницю, то побачили, що Тік ніби закам’янів у кутку. Худорлявий зупинився перед ним і пронизав поглядом-блискавкою:
— Якщо до ранку не скажеш усього, то…
Жест його був дуже красномовний.
Тік звів очі на людину перед ним, зміряв її від голови до п’ят, і обличчя його пересмикнулося.
— Виведіть його, — звелів ватажок. — У тебе буде час подумати — ціла ніч. Ти чув, злодюго?
Худорлявий смикнув Тіка, але малюк навіть не намагався чинити опору. Коли вони вже доходили до дверей, розпачливо заволав чоловік із борсуковими очима:
— Монети!.. Зникли монети!.. Злодій!.. Стій!
«Борсук» ніби збожеволів. Очі ледь не вискочать з орбіт, голос зривався.
— Де монети? — гаркнув він і кинувся зі стиснутими кулаками на малого, який тільки зіщулився, але здавався геть байдужим.
— Почекай! — зупинив свого спільника отаман. — Вони не можуть бути більш ніде, тільки тут, у кімнаті. Передусім гарненько обшукайте його.
Обидва накинулися на Тіка, обшукали, перемацали одяг, але не знайшли нічого. Кілька разів повторили обшук, аж поки чоловік із борсуковими очима не визнав:
— Нічого! При ньому геть нічогісінько нема! Проковтнути ж він їх не міг.
— Тоді виведіть його негайно!
Вони взяли Тіка за руки й повели до кімнати дівчини в білому. Залишаючи його, погрозили:
— Якщо до ранку не скажеш нічого, то мати рідна тебе не впізнає!..
Тік чемно, кивком голови попрощався з ними і впав на ліжко, щоб зібратися з думками.
Ті, що полонили його, ретельно зачинили двері, але пішли геть лише після того, як перевірили, чи надійно зачинені потайні двері, що вели з Тікової кімнати у внутрішній двір.
Стояла густа темрява. Обидва чоловіки йшли із засвіченими ліхтариками.
— Куди той шибеник міг покласти монети? — спитав чоловік із борсуковими очима.
— Заховав їх десь у кімнаті, — відповів худорлявий. — Мене не це турбує. Що буде з ним, а особливо з дівчиною?
— Він ніби зовсім спокійний.
— Такий він завжди, коли пригнічений. Мене дуже непокоїть оцей його стан. Коли він схвильований, то боятися нічого, але коли спокійний… Аби хоч не зробив якого промаху.
— Про це можна не турбуватися, — запевнив його співрозмовник.
Коли вони повернулися до своєї кімнати, там горіли всі свічки. Чоловік із шрамом заціпенів біля ніші.
— Шукайте монети! — стрепенувся він. — Куди він міг їх заховати? Гарненько перешукайте скрізь! А я ще раз обійду замок.
— Треба передивитися все! — сказав «борсук».
— А може, — завагався худорлявий, — давай спершу подумаємо, куди він міг їх приховати… Кімнату ми знаємо, як свої п’ять пальців… Інших потайних схованок нема, крім тієї, що в ніші.
— А може, він передав комусь через потайні двері в колоні? — здригнувся чоловік із борсуковими очима.
Отаман зирнув на нього із якимось презирством:
— Замість передавати їх комусь через хід у колоні, чи не простіше було б покласти їх до кишені і теж піти туди, але вже з повними кишенями?
Запитуваний присоромлено опустив очі і вдав, що починає шукати монети.
— А може, нам слід передусім переглянути речі? — запропонував худорлявий.
Йому ніхто не відповів, і він почав нишпорити в речах. Спершу витрусив на ліжко рюкзак.
2
Кам’яна плита, що виконувала роль люка, жбурнула Віктора й дівчину в підземелля. Обоє боляче позабивалися, особливо Віктор, що, захищаючи дівчину, прийняв на себе весь удар і знепритомнів. Невдовзі він прийшов до тями. Голова його лежала на колінах у дівчини в білому, а вона йому на скроні і на чоло поклала свої руки. Першою його думкою було знайти ліхтарика. Але рука, нишпорячи по землі, наткнулася тільки на уламки ебоніту й скла та ще на теплі пальці дівчини в білому.