У підземеллі панувала цілковита темрява, могильний морок, сюди не проникала жодна цяточка світла. Полонені не мали навіть примітивної палиці. А їм би хоч на мить світла, тільки на одну мить, щоб побачити, куди вони потрапили. Страхітливе становище! Ув’язнені не знали, чи вони на краю прірви, чи в оточенні металевих лез, чи, може, на них от-от упаде якийсь камінь. Аби підбадьорити дівчину, Віктор почав розповідати про пригоди, яких зазнали черешняки дорогою до фортеці. Час минав, і Віктор був переконаний, що Лучія, Урсу та решта всі вирушать їх шукати. Дівчина слухала, не перебиваючи. Лише коли Віктор якось сором’язливо й непевно сказав їй, що він особисто думає про послання, про замок, про людей, які її полонили, дівчина здивовано вигукнула і злякано затремтіла.
— Відтепер я тебе називатиму не дівчиною в білому, — сказав Віктор, — а просто Лаурою.
Відчувши, що Лаура заспокоїлася, Віктор подав зухвалу пропозицію обстежити в темряві свою в’язницю.
— Я йтиму вперед, а ти тримайся за мою руку, — повчав він її. — Мені неодмінно потрібна точка опори або хоч думка, що хтось є поруч, що хтось допоможе у випадку небезпеки.
Лаура зрозуміла все і мовчки знайшла його руку. Вони почали обстеження, яке, принаймні для Віктора перетворилося на джерело дивних, неповторних, незнаних раніше відчуттів. Хлопця ніби обступили всі жахи світу; повсюди ніби чигали леза, шпичаки, порожнеча, кігті, щупальці, але маленька трепетна рука змушувала забути про всі ці зловісні жахи…
Їхня мандрівка потемки тривала дуже довго. Віктор ішов поволі, зупиняючись на кожному кроці та шукаючи опори чи перешкоди в таємничій темряві. Незважаючи на велику обачність, черешняк двічі спіткнувся. Перший раз він натрапив на якусь порожнечу, де зсунулася плита, й перелякано здригнувся, але відчув, як тепла рука схопила його за шию й потягнула назад. Вдруге спіткнувся посередині підземелля, але цього разу вже він схопився за дівчину, а вона перелякано припала йому до грудей. Не було там ніякої небезпеки — ні прірви, ні лез. А згодом, коли в це темне приміщення знову повернулися спокій і тиша, почувся, голос Віктора:
— Ми в підземеллі, яке теж підкоряється законам квадрата. Довжина його метрів чотири. У лівій від нас стіні є вентиляційний отвір, але він високо. Висота підземелля метрів три, може, три з половиною.
— А підлога? — спитала дівчина. — Вона нерівна?
— В одному місці зсунулася плита, — відповів Віктор.
Дівчина прошепотіла:
— Але нам треба якось вийти звідси, Вікторе! Хто нас може почути?
— Не треба, щоб хтось чув. Я думаю, нас уже давно розшукують. Ти не знаєш Урсу, Лауро… Не може бути, щоб він нас не шукав.
Обоє сподівалися на допомогу. Обоє хотіли світла, хотіли сонця…
З
Людина, до якої линули надії обох полонених, теж, як і вони, безпомічно борсалася, ув’язнена в темряві. Люк без попередження жбурнув Урсу в яму. Якимось неймовірним вивертом крем’язневі пощастило зберегти рівновагу. Промінь ліхтарика опустився вниз, освітлюючи підлогу. Хлопець приземлився так вдало, ніби збирався негайно вискочити з пастки. Але люк зачинився дуже швидко. Урсу став в’язнем у стрімкій та глибокій ямі. До стелі метрів три з половиною. Урсу обстежив її ліхтариком і зрозумів, що хоч який масивний люк, але його можна було б легко відчинити.
У маленькій ямі не було геть нічого. Ніде навіть жодного камінчика, на який можна було б стати. Товстий люк щільно прилягав до стелі — крізь нього не проб’ється жоден звук. Хоч би каменя якого знайти… Жбурнув би його в стелю — може, почули б ті, що нагорі. Урсу помітив у кутку отвір — певне, для вентиляції. Отвір був угорі, в кутку, протилежному від люка, недалеко від стелі, і видавався досить широким, щоб у нього протиснутися. На щастя, хлопець мав при собі ножа. Він ударив ним у стіну під вентиляційним люком, зробив маленьку заглибину, куди можна було поставити ногу. Тоді, поставивши ногу в ту маленьку заглибину, Урсу зробив відчайдушний стрибок у темряву, і йому вдалося зачепитися пальцями за край отвору. Він підтягнувся, потім переніс усю вагу тіла на одну руку й дістав з кишені ліхтарика. Промінь вихопив вузький і рівний тунель, що упирався десь у мур.