Урсу всунувся в тунель і поплазував уперед, наче вуж. Проповз він так метрів сім, поки вперся головою в кінці тунелю в цегляну стіну. Вгору вела дірка, в яку можна було просунути руку. Урсу найбільше заінтригувала цегляна стіна. Для чого вона викладена? Тільки для того, щоб перегородити шлях? Ця асиметрична й нахабна стіна злила крем’язня, ніби під’юджувала його, аж руки свербіли.
…Він уже й лік утратив, скільки разів намагався зламати стіну. Кишеньковий ножик не дуже допомагав. Ним він виколупував розчин, а руками, наче обценьками, висмикував цеглини зі стіни. Його праці могли б позаздрити всі володарі пекла. Лише для того, щоб відкинути висмикнуту цеглину, він мусив повернутися, вивернутися, якоюсь дивовижною стрічкою викрутити все тіло аж до кінчиків пальців. Стіна була широка, міцна, як і все в цьому замку. Урсу ніби перетворився на свердло. Пилюка набилася йому в рот і в горло, проте він ні на секунду не припиняв роботи. Безупинно бив і висмикував цеглину за цеглиною з тієї пекельної стіни.
Раптом ніж, чи те, що лишилося від нього, почав видавати не такі глухі звуки. Урсу вже перебував на межі сил. Коли б не цей звук надії, він, певне, і залишився б там, бо вернутися назад не було як. Черешняк зібрав усю енергію, натиснув рукою, і рука разом із залишками стіни ковзнула в порожнечу. Він таки пробив кам’яний бар’єр. Просунувся в проламаний руками отвір і опинився в тунелі, точнісінько такому, з якого вийшов.
Крем’язень раптом перестав повзти. До нього ніби долинули якісь звуки… Просувався вперед тихесенько, ніби нечутно плив по воді, поки пальці намацали край тунелю. Тихенько дістав з кишені ліхтарик, витягнув руку, щоб точно спрямувати промінь. Йому здалося, що шерхіт десь унизу, ліворуч від нього. Він різко натиснув на кнопку, різонувши темряву спалахом світла
4
У збройовій палаті Лучія, Марія й Дан кілька годин підряд мучилися, шукаючи способу дізнатися щось про зниклих, про їхню долю. Лучія заборонила всім і кожному спускатися в колону. Вона розуміла, що вхід небезпечний, що саме там чигають усі біди. Усіх трьох черешняків охопив такий великий страх, що вони довго не могли нічого придумати.
Данові в голові не вкладалося, що Віктор так легко потрапив невідомо кому до рук і навіть не спромігся дати сигнал тривоги. Віктор ніколи не робив необдуманих, ризикованих вчинків, щоразу при небезпеці попереджав друзів.
Лучія найбільше думала про Урсу… Вона знала його дуже добре, знала його думки, його дивовижну здатність діяти й блискавично орієнтуватися в складні хвилини. І ще знала, який сильний Урсу, коли треба рятувати чиєсь життя…
А Марії ввижалося, ніби Тік у руках якихось невідомих, а ті неодмінно люди злі й лихі, вона ніби наяву бачила жорстокі, огидні, безжальні пики… Аби тільки почути той голос, хай обзиває її ідіоткою, божевільною, як хоче, вона все одно була б найщасливішою людиною в світі!
І був ще Цомбі, вірний пес, якого несподіване зникнення господаря зробило жалюгідним.
Лучія отямилася першою. Вона спробувала заспокоїти друзів чи, може, заспокоїти саму себе, прогнати відчай:
— Не могло трапитися нічого страшного, Маріє. Розум мій відмовляється вірити в таке…
— Тільки розум, Лучіє? — насмілився перепинити її Дан. — Чи, може…
— Ні, Дане. Я знаю, про що ти думаєш. Звичайно, болить у мене й душа… Але поміркуйте й самі. Коли б наші друзі опинилися в руках у невідомих, ви гадаєте, що ті вдовольнилися б тільки цим? Якби хлопці не сказали навіть жодного слова, а ті не знали, що ми тут, невже б вони не прийшли сюди переконатися, що тут нема нікого?
— Може, вони бояться? — непевно сказав Дан.
— Якщо вони взяли Урсу, то невже ці люди можуть боятися чогось на світі?
— А що ти сама думаєш? — спитала її Марія.
— Мені здається, сталося щось непередбачене, вони потрапили в якусь пастку, що ніяк не пов’язана з незнайомцями… Хто зна! Може, зачинені ті кімнати, куди вони потрапили…
— То чому ж вони не повертаються?
— Може, поламався механізм дверей або…
— Або що? — поцікавився Дан. — Тоді нам не залишається нічого іншого, як тільки піти слідом за ними через потайне сполучення.
— Ні! — щосили запротестувала Лучія. — Небезпека криється тут, у цих злощасних колонах. Якщо не знайдемо іншої ради, то спробуємо пройти через них, зв’язавшись мотузками… А поки що…
Світанок нечутно зайшов у замок. Морок розступився і в серцях черешняків ніби знову зажевріла надія.
— Маріє, Лучіє! — вигукнув Дан. — Є ще один шлях сполучення з другою частиною замку… Стіна, на яку вчора вибрався Урсу…