. . . . . . .
Я була така несправедлива з ним! Засмутила його, і тепер мені дуже прикро. Він сказав, чому тримає мене під замком. Тут повно гаддя. Трапляються й рідкісні екземпляри рогатої гадюки, укус якої вбиває щонайбільше за годину. Тому він весь час ходить у чоботях і носить при собі сокиру. Сказав, що вони нападали на нього багато разів. Відкрив мені одну таємницю. Виявляється, Філіппе звати Борошем… Це тутешній кіт, найвідоміший на всю округу винищувач змій. Його змалку навчили цьому мисливці. З великими труднощами вдалося придбати кота на той час, поки вони будуть у Фортечці. Тому він і залишив його при мені. Переконав мене, що мені нічого боятися змій, коли зі мною Борош. Борош! Мені не подобається це ім’я. Я його все одно називатиму Філіппе. І вони теж почали його так називати.
Незважаючи на все це, він не хоче дати мені волю. Може, трохи згодом, пообіцяв. Сказав, що лаяв нумізмата.
— Він тобі дав монету? — спитав.
Я збрехала, сказала, що ні. Але я певна, що він не повірив. Не хотіла б я опинитися на місці нумізмата. Чому він такий суворий з асистентами? Адже я знаю, як він їх шанує і як вони його люблять!
. . . . . . .
Сьогодні я зробила велике відкриття. Знайшла старовинний документ, написаний кирилицею. Мені дуже сподобався хитромудрий ключ. Якби Філіппе не терся біля мене, я ніколи б не здогадалася, що його можна розшифрувати скандуванням. Він забрав розшифрований документ, коли я була у внутрішньому дворі. Ввечері сказав, що документ стане у великій пригоді для їхніх досліджень… Чому тут нема черешняків? Я впевнена, що замок повний таємниць… Чим більше думаю, тим більше починаю переконуватися, що черешняки не прийдуть сюди ніколи.
. . . . . . .
Я щаслива, щаслива, щаслива! Щойно мені вдалося вирвати від нього обіцянку. Ще сьогоднішній день і одна ніч. Завтра в обід я вільна. Стану володаркою замку! Він поставив тільки одну умову. Щоб Борош (яке гидке ім’я!) весь час був при мені. Але я вже так подружила з Філіппе, що не можу з ним розлучитися. (А може, ми заберемо Філіппе додому?) Від завтра, Філіппе…
Але все одно мене час від часу охоплює смуток. Аби тут були черешняки… Та нічого не вдієш! Хіба ж вони повірять у послання без адреси? Та й як дістануться сюди, коли цей замок так далеко і ніхто не знає про нього!..
. . . . . . .
Уже втрачена будь-яка надія. Черешняки не можуть прийти вчасно. Вони або не прийдуть ніколи, або прийдуть, коли мене вже тут не буде… Залишилося дуже мало часу… Лічені дні… Все стало схоже на хворе серце, на хворе тіло, яке потрясають важкі удари лихоманки… Люди довкола мене стривожені…
Усі вони розгублені. І втратили спокій. Патрульні сказали сьогодні вранці, ніби ходять чутки про банду, що вештається в околицях Фортечки. В окрузі наростає тривога, бо тут і раніше переховувалися банди розбійників. Думаю, тільки з поваги до нього йому дозволили побути кілька днів, але з твердою умовою: вхід до замку повинен бути закритий так, щоб і комар не проник до середини.
Кінець моїм надіям про свободу… Я ніби прикована в кімнаті… Без його дозволу не маю права й кроку ступити звідси. І він, і асистенти ні на мить не зводять очей з моєї кімнати й мого двору. Чому вони так бояться?.. Через мене? Все-таки я їм завдала стільки клопоту… Але хіба я могла не прийти до замку?.. Загублено стільки днів! Я жодного дня не ходила вільно по своєму замку… Коли б я від самого початку покликала черешняків або хоч не забула вказати в посланні місцезнаходження замку…
Я помилилася… Я сама найбільше винна у всьому, що сталося, у всьому, що сталося зі мною. Коли б я вам відкрила ще тоді, того вечора свої думки, свої плани, любі мої далекі друзі…
Я зачинена з Філіппе. Ми не сміємо вийти в двір. Патруль прочісує місцевість. Має бути щось дуже серйозне. Він розповів їм про скарби, і відтоді вони кожен день приходять до Фортечки. Солдати сказали, щоб він готувався до відходу. Він розхвилювався так, що не може продовжувати дослідження. Хоч переконаний, що історія з розбійниками — то тільки чутка, яку пустив чабан. Тому й лютує… Я самотня, в кімнаті вже нема, здається, ніяких таємниць… Весь час думаю, що це може бути останній день. У мене ще не було жодного дня цілковитої свободи, навіть жодної миті свободи я не мала в своєму замку… Чи могла б я плакати?