— Гей! Не забувайте про глядачів!
Тепер голова пішла обертом у тих, що стояли внизу, особливо в Урсу й Тіка, які, звісно, зовсім забули про мотузку.
Розділ XX
Був ранок. Теплий погідний ранок, який ніколи не зітреться в спогадах черешняків. Марія й Лучія спустились у внутрішній двір. Дан залишався на вершині муру. Урсу тримав натягнуту мотузку, щоб товстунові легше було спуститися. Але той не встиг зробити жодного руху, бо Віктор зупинив його:
— Почекай! Треба відчинити двері в колонах. Обоє дверей зачинені.
Це була правда. Урсу, Віктор і Лаура, поспішаючи, забули залишити двері відчиненими. Сполучення із князівським замком було відрізане. Дан мусив скоритися. Він сміливо спустився по мотузці, але, собі на лихо, в той внутрішній двір, з якого піднімався на стіну. Тож не було його вини в тому, що він спізнився на зустріч у дворі дівчини в білому й не чув, як з’ясовувалися всі таємниці. Ось чому ця його відсутність мала продовження, коли не драматичне, то принаймні комічне, але в усякому разі неприємне для Дана. Молодецький черешняк не вдовольнився тим, що відчинив одні двері; він подався назад звільнити ще й другий вхід. Коли він саме ступав на величезну плиту посередині підземного ходу, почув ззаду крик Урсу:
— Стій! Стій! Там…
Але решти слів Дан не почув. Хлопця жбурнуло на дно підземелля. Несподіване падіння завдало йому більше страху, ніж болю.
— А я ще всерйоз подумав, що мені доручили відповідальне завдання… — захлипав Дан, обмацуючи синці. — Яка підступність! Яка невдячність!
Урсу добіг до люка, відчинив його, а що не прихопив ліхтарика, то тільки запитав:
— Гей, Дане! Ти не поранений?
Але з темного й холодного підземелля ні звуку Серце крем’язня ніби стріли пронизали. Він гаркнув
— Да-а-ане! Гей, Да-ане!
— Га? Мені в вухах позакладало! Жаль, що ти сам! Я хотів би налякати всіх… Я сказав би вам таке: ви мене послали на смерть. А я зламав тільки праву ногу і двоє ребер. І ключицю…
Урсу знав, що Дан не з тих, хто жартує переломами кісток:
— Тоді ти там посидь трохи, поки зростуться переломи та забудеш дурні жарти…
— Почекай! Стривай! Нічого в мене не поламалося Ти витягни мене, бо я набрався стільки страху, що й справді вмираю.
У цей час саме нагодився Віктор з мотузкою. Урсу кинув один її кінець у підземелля, і Дан ухопився за нього. Його витягли на поверхню, ніби ляльку.
— А я все одно відчиню і другий хід! — і він справді метнувся далі по тунелю.
— Обережно! — попередив його Віктор. — Там теж відкрита пастка. Звідти вийшли ми.
Але Дан не повірив і побіг. Урсу піймав його за комір якраз тоді, коли він провалювався в порожнечу. Отже, встиг він у двір на ту хвилину, коли Тік розповідав чоловікові із шрамом загадку золотих монет. Усі перетворилися на зір і слух.
Тік спершу скосував кудись оком, потім зухвало, навіть трохи зверхньо подивився на трьох чоловіків що чекали його слів.
— Та вони ж у вас! — видихнув він.
Усі зробили один і той самий рух: засунули руки в кишені. Але не знайшли там жодної монети. Ножі, молотки, ліхтарі, пачки сигарет — звичайні буденні речі. Асистент із борсуковими очима по-дружньому покартав Тіка:
— Тепер не до жартів. Ми стали серйозними людьми.
— Але я вам кажу дуже серйозно! — прикинувся ображеним пустун і знову покосував кутиком ока на дівчину в білому.
Погляд дівчини ніби шукав Тіка, ніби підбадьорював його, і хвилювання змусило хлопця розкрити загадку раніше, ніж він того хотів, без закладів та обіцянок, еге! адже він виробив такий чудесний план!
— У ліхтарях! — вигукнув кучерявий пустун.
Нумізмат із борсуковими очима недовірливо відкрив ліхтарика, але побачив тільки батарею. Та коли він перевернув ліхтарика, разом із батареєю випали й монети. Дива! Нарешті археологи зрозуміли, що сталося. За ті три хвилини, поки їх не було в кімнаті, полонений відкрив ліхтарі, витягнув з кожного по одній батареї, а замість них поклав монети, по двадцять штук у кожен ліхтарик. Потім кинув витягнуті батареї в куток до запасних, а сам спокійно повернувся і став у куток. Археологи, зайшовши до кімнаті, спершу не помітили пропажі. Вони бігли шукати дівчину. Забарикадували вхід у колоні, взяли ліхтарі та інструменти й залишили приміщення. Отже, тайники час були при них. З ліхтарями, повними монет, цілу ніч по всіх шпаринках шукали монети!