Розділ II
1
Урсу, за звичкою, прокинувся ще до схід сонця, кілька разів глибоко вдихнув. Спав він надворі, як завжди влітку. Зробив собі там ліжко з товстих дощок, простеливши зверху кілька ковдр. Ліжко вийшло міцне, добротне, на ньому гарно спалося-відпочивалося. Неподалік, за будинком, Урсу зробив своєрідний душ. Дві товсті жердини тримали, ніби в обценьках, бочку, до отвору якої приладнано бляшану засувку з сотнею дірок. Урсу заливав троє відер води в бочку, потім смикав за мотузку, перевертав її отвором Донизу, і кілька хвилин тут бушувала справжня штучна злива. Щодня перед сном і зразу після підйому Урсу приймав душ.
Кринична вода приємно холодила шкіру, проганяючи рештки сну. Урсу витанцьовував під душем, а коли бочка спорожніла, стрепенувся, струшуючи краплини води, кілька разів оббіг кругом будинку й зупинився під турніком. Кільку підтягувань, кілька гімнастичних фігур, потім знову бігом кругом хати — і вже Урсу готовий до обов’язків та непередбачених випадковостей дня. Одягнувся швидко? шорти, майка, теніска, схопив з припічка вузлик з харчами (ще звечора наготувала мати) і сягнистою впевненою ходою пішов по ще безлюдних вулицях містечка. Уже кілька тижнів Урсу день при дні ходить цією дорогою. Тренуватися в полі йому найкраще. Там ніхто не заважає, не підглядає.
Коли він прийшов на поле, сонце вже на кілька долонь піднялося над обрієм. Урсу почепив вузлик із харчами на гілку дерева, туди ж повісив шорти й майку і почав бігати. Будь-хто, побачивши, як Урсу несамовито гасає полем, сказав би, що він навіжений. Але хлопець відчував, а далі й зрозумів, що така біганина, іноді по дві-три години, — це найкраще тренування для атлета і для боксера. Особливо для боксера. Затятий, тривалий і безладний біг полем, усіяним ямами та горбками, вимагав від тіла сили й моці, несподіваних рухів, спонукав до раптових зусиль. Дихання теж пристосовувалося до цього раптового зусилля, і Урсу думав, що для боксера нема нічого важливішого від уміння правильно дихати в цьому хаосі шалених і несамовитих рухів, з яких складається боксерський матч.
Урсу знав свого супротивника, знав його якості: сила, витривалість, швидкість, і знав, що не зможе його перемогти, покладаючись лише на свій могутній удар, бо для перемоги треба протиставити супротивникові ті самі якості, але на вищому рівні.
Після двох годин бігу Урсу присів у затінку, розв’язав вузлик із харчами і, ковтнувши гарячого чаю з термоса, почав швидко їсти. Образ супротивника не полишав його ні на мить… Щоб його перемогти, міркував Урсу, треба постійно атакувати, не давати йому найменшої змоги переходити в контратаку, змусити весь час захищатися, а в другому чи третьому раунді спробувати свій секретний удар, про який нагадав Тік: лівою вдавати атаки з поворотами й бічними випадами, що неодмінно ведуть до крюка, до цього, за словами тренера, наймогутнішого удару, який він бачив у своєму житті!
А якщо й супротивник застосує таку саму тактику? Якщо й він безперервно атакуватиме? Тоді все вирішить лише витривалість. Тому Урсу підвівся, пограв м’язами і знову побіг.
2
Тік прийшов до Дана рано-вранці, перечитав листа, написав відповідь, точнісінько таку, яку вчора ввечері «підказав» Дан, і вони обоє пішли на розвідку в міський парк. Метрів за двадцять від пам’ятника Емінеску ріс великий крислатий дуб, який при потребі міг стати ідеальним спостережним пунктом. Данові не дуже подобалося лізти на дерево без драбини, лише за допомогою рук та ніг. Він пильно стежив за спритними рухами Тіка і після деяких вагань зважився піти на приступ. Тік перетворився на старшого, а Дан задовольнився тим, що виконував його вказівки: хапався спершу за гілку, намацував ногою дупло, далі чіплявся за іншу гілку, упирався коліном у якийсь сук і нарешті дістався в гущавину крони. Правда, трохи Подряпався, захекався, але все одно почував себе переможцем.
— Знаєш, я можу стати акробатом. А як чудово видно!
І справді, із сховку в розлогій кроні майже весь парк був мов на долоні. А лава біля пам’ятника, що теж відігравала роль співучасника, здавалася звідти, з висоти, такою близькою, ніби за два кроки від них.
— Чудово! — зрадів Тік. — Почекаємо з півгодини, а потім пошлемо їй на парашуті записку. Коли хочеш, вона впаде просто їй у пелену. Слово честі, Дане, у стрільбі з рогатки зі мною ніхто не зрівняється.
Дан весело погодився. Обидва стратеги, уточнивши деякі подробиці, спустилися з дуба і розійшлися кожен своєю дорогою. Тобто Дан пішов читати, а Тік мусив потурбуватися, щоб лист будь-якою ціною прибув до адресата…