3
За стінами старого котеджу бився й вив шквалистий вітер — моторошний музичний супровід для макабричної сцени, що відкрилася перед нами. Я почув, як біля відчинених дверей втягнув у себе повітря Дункан, коли вони з Фрейзером побачили те, що лежить на підлозі.
Але я тепер уже відходив від шоку, починаючи оцінювати те, що бачу.
— Чи можна хоч трішки додати сюди світла? — запитав я.
— У нас в машині — переносний прожектор. — Фрейзер відірвав очі від купи кісток і попелу. Він не дуже переконливо намагався вдати, що видовище його не вразило. — Піди-но принеси, Дункане. Дункане!
Молодий констебль втупився очима в те, що лишилося від тіла. Кров зійшла з лиця.
— Ви в нормі? — запитав я. Переймався, втім, не тільки за хлопця, бо під час багатьох виявлень трупів молодих офіцерів вивертало на самі останки. А від цього нікому легше не стає.
Він кивнув. Обличчя поступово знову набувало кольору.
— То так. Вибачте.
Він поспішив вийти. Броуді роздивлявся останки.
— Я сказав Воллесу, що тут щось дивне, але не думав, що він мені повірить. Мабуть, вирішив, що після кількох років на пенсії в мене дах поїхав.
«Можливо, він не помиляється», — подумав я, пригадавши сумніви, які сам плекав кілька хвилин перед тим. Але звинувачувати Воллеса за його скептицизм не міг. Те, на що я зараз дивився, своєю химерністю могло розбити вщент будь-яку очевидну логіку. Якби я сам цього не побачив, подумав би, що в рапорті перебільшення.
Тіло — те, що від нього лишилося, — лежало обличчям донизу. Не підходячи ближче, я посвітив ліхтариком на необпечені кінцівки. Ступні від самої щиколотки неушкоджені. Кросівки додавали видовищу моторошності. Я провів променем ліхтарика вище, освітивши руку. Правиця могла належати як невисокому чоловікові, так і великій жінці. Каблучок не було, нігті не вкриті лаком, обкусані. Променева та ліктьова кістки стирчали з оголеної тканини зап’ястка. Кістка обгоріла до темно-бурштинового кольору близько до плоті й після цього швидко почорніла та розтріскалася від теплових переломів. Якраз перед ліктьовим з’єднанням обидві прогоріли наскрізь.
Ступні — так само. Обгорілі остови великогомілкової та малогомілкової кісток стирчали з обох стоп, наче полум’я з’їло все, що було до цього місця, а потім різко зупинилося на півшляху до гомілки.
Проте окрім цих слідів, на вцілілих кінцівках лишилося мало наслідків вогню, який знищив решту тіла. Основних ушкоджень завдали гризуни чи інші дрібні тварини, які обгризали м’які тканини та необпалену кістку. У м’яких тканинах, що залишилися, вже почався нормальний процес розкладання — під потемнілою шкірою був помітний мармуровий ефект. Практично не видно активності комах, яка часто є ключовим показником тривалості процесу розкладання.
Але я саме цього й очікував, з огляду на холодні зимові умови. Мухам потрібні тепло й світло. Я обвів кімнату ліхтариком. Камін містив сліди вогню, інше, менше багаття, колись розпалювали на кам’яних плитах підлоги. Обпалені ділянки були за добрих шість футів[5] від місця, де лежало тіло, але це нічого не означало. Якщо тільки людина не лежить непритомна, ніхто не залишається нерухомим, якщо раптом спалахне.
Я повернув промінь ліхтарика до стелі. Безпосередньо над тілом потрісканий тиньк почорнів, але не обгорів. Його вкривав маслянистий коричневий наліт. Аналогічний жировий осад був і на підлозі навколо останків.
— Що то за брунатна штука? — запитав Фрейзер.
— Жир. Виділяється з тіла, коли те горить.
Сержант скривився.
— Схоже трохи на те, коли фритюр спалахує, еге ж?
— Щось таке.
Повернувся Дункан з прожектором. Він встановлював його на підлогу та широко розплющеними очима дивився на останки кістяка.
— Я про таке читав, — пробурмотів він. Ми на нього витріщилися, і він одразу зніяковів. — Ну, коли люди раптово спалахують, без причини. Коли біля них немає джерела вогню.
— Не мели дурниць, — перебив Фрейзер.
— Все правильно. — Я обернувся до Дункана. — Ви говорите про спонтанне загоряння.
Він з готовністю закивав:
— То так, це воно!
Я чекав на щось таке, відколи побачив останки. Зазвичай думають, що спонтанне загоряння людини — це щось подібне до історій про єті чи НЛО, паранормальне явище, для якого немає реалістичного пояснення. Але є багато задокументованих випадків, коли спалених до попелу людей знаходили в кімнаті, не ушкодженій вогнем, і при цьому руки та нижня частина ніг часто зберігалися в попелі. Для пояснення цього факту висували цілу низку теорій, від одержимості демонами до мікрохвиль. Але здебільшого доходили висновку, що яка б не була причина, її досі не в змозі пояснити відома наука.