Выбрать главу

«Усе по черзі. Зараз мені потрібно прояснити голову. Не хочу валити все в одну купу, коли я так наполягла на цьому. Господи, ця машина просто якась довбана пічка…» Почувся шурхіт: вона знімала пальто. «Мушу визнати, я починаю трохи боятися. Можливо, це просто справи не для мого розуму, але я не можу не спитати себе, чи не здуріла. Островом розгулює вбивця, заради бога! Якби я почула щось таке раніше, я б… Стоп, що це було?»

Настала довга пауза. Єдиним звуком було дихання Меґґі, швидке й нервове.

«Щось я нервую. Нічого не видно. Щось схоже як спалах, ліхтарик чи що? Може, зірка впала. Тут так темно, що не видно, де земля, а де небо. Втім…»

Щось клацнуло.

«Правильно, так і треба дбати про безпеку. Виїхати світ за очі, тоді замкнути двері. Ні, ну я не дуже хвилююся. Не зовсім. Чоловік просто хоче поговорити наодинці, от і все, і його навряд чи можна в тому звинувачувати. Бо ж я знаю, як на цьому острові мелють язиками. Та все одно, я починаю замислюватися, чи справді це така хороша ідея. Бодай воно було того варте. Я даю йому ще п’ять хвилин, і якщо його тут не буде, то — чорт!» Ми почули, як прискорилося й стало уривчастим її дихання.

«Знову спалах. Це не клята зірка, хтось там є! Все, годі з мене, вшиваюся…»

Коли двигун автомобіля загудів, але не завівся, пролунав кашель. Разом з ним ми чули голос Меґґі, тепер віддалено, наче вона відсунула диктофон убік, поспішаючи завести машину.

«Ну ж бо, ну! Агов, не роби цього! Не вірю, ну ж бо, машинко, не поводься, як у поганому детективі! Гей, довбана ти купа мотлоху, рухайся!»

«Заспокойся, ти просто запанікувала!» Я зловив себе на тому, що намагаюся переконати її, хоч і знав, що користі з того не буде.

Тоді вона розсміялася зі щирим полегшенням. «О, слава богу! Фари. Він тут. Спізнився, мерзотник, але я йому пробачу!» Знову пролунав сміх, цього разу сильніший, потім розчулене шморгання, вона ще й сльози витирала. «Господи, якась клята репортерка, от що він про мене думає! Агов, Меґ, зберися. Маєш бути професіоналкою. Бляха, нічого не бачу через ті його фари. Може, вже вимкнеш, га? Добре, ось він іде, сховаймо цю штуку…» Ми почули шурхіт, вона пересунула диктофон кудись подалі з очей. Клацнув замок в дверцятах машини, вони відчинилися. Меґґі знову заговорила, тепер голосно й зухвало.

«Привіт. То на котру годину ви мали бути? Ви ж казали опівночі? Слухайте, може, вимкнете вже ті кляті фари? Я не бачу… Ой, вибачте, я не… Гей, ви що?.. О боже! Господи!» Я схилив голову, з динаміка виривалися крики й благання Меґґі. Диктофон усе ретельно записав. Чутно було удари, тріск, звуки боротьби, та вони не заглушили жахливий лейтмотив убивства Меґґі.

Сум’яття криків і боротьби досягло апогею, аж тут раптово запала тиша. Її порушував лише слабкий шум, наче текла бурхлива вода. Я зрозумів, що ми чуємо голос вітру.

Диктофон випав з машини, коли Меґґі спробувала втекти. Оскільки нових звуків не було, ніщо не активувало запис, і пристрій незабаром вимкнувся. Після короткої паузи пролунав голос Броуді.

«Цікаво, як надовго вистачає батарейок в таких штуках?»

Я почув власний голос у відповідь: «Досить надовго, він усе ще записує».

На цьому Броуді зупинився.

Ми уникали поглядів один одного. Наче, слухаючи запис убивства Меґґі, долучилися до чогось ганебного.

— Чому вона не могла просто назвати ім’я цього виродка? — сказав Фрейзер. Навіть він був приголомшений. Я заворушився.

— У неї не було причин. Вона записувала суто для себе. Хто б це не був, вона не думала, що їй загрожує небезпека. Вона нервувала, лише коли чекала, а не коли він прийшов.

— Помилилася, еге ж? — сказав Фрейзер. — Оцей трюк із фарами. Нащо він їх залишив? Щоб засліпити її, щоб вона не побачила, що в нього є ніж?

Броуді слухав, але не коментував.

— А що за спалах, який вона побачила перед появою іншої машини?

— Мері Тейт, — відповів я.

Він кивнув, провів рукою по обличчю, яке було стягнуте маскою втоми.

— Блукала з тим її іграшковим ліхтариком. Було б смішно, якби не було так трагічно. Меґґі налякало безневинне дівчисько, а потім вона відчиняє дверцята машини перед вбивцею.

— Так, але хто це був, чорт забирай? — розчаровано буркнув Фрейзер.