Тепер я знав чому.
Обличчя Броуді затверділо. Елен йому не дочка, але за віком могла бути. Він мовчки тицьнув по диктофону заскарублим пальцем, щоб відтворити наступний файл.
З голосу Меґґі одразу було зрозуміло, що щось не так.
«Боже, який жахливий дурний день. Спроба взяти інтерв’ю в Стракана та його дружини після того, як на неї напали, здавалася гарною ідеєю. Жахлива справа, але вони найгламурніша пара на Західних островах, і зараз це шикарна тема. Подумала, що це вдала ідея — розілляти суп та підморгнути Стракану. Аж тут цей доктор Девід, трясця його матері, Гантер, лізе зі своїм патяканням про Кемпбелла. Боже, краще б мене там і поховали. І наче все було ще не так погано, то він ще й каже мені, що того молодого поліціянта вбили. Дункана. Так його звали? Це жахливо, я не пам’ятаю. Я ж клята журналістка. Він був дуже добрим, допоміг мені на поромі, сумку підніс. Навіть тієї ночі, коли застукав мене в котеджі. Не може такого бути, щоб хтось на цьому острові — боженько, хтось, кого я знаю! — убив його. Що ж таке коїться? Не хочу навіть про це говорити…»
Файл раптово закінчився. Наше дихання вкрило парою вікна автомобіля, здавалося, що ми опинилися в морі туману. Світ зовні міг зникнути, але Броуді вибрав наступний запис.
— Два залишилося.
Цього разу я подумав, що з диктофоном щось не так. Шум, який долинав із динаміка, спочатку був нерозбірливим, нечітким лепетом. Лише коли я впізнав гуркітливий голос Ґатрі, який замовляв випивку, то зрозумів, що ми слухаємо запис, зроблений у барі перед сходом селища. Чутно було уривки розмов, потім з динаміка пролунав голос Броуді. Тихо й далеко — диктофон намагався вловити слова з іншого кінця кімнати.
Ми ще раз вислухали рішучу відмову Кінроса повірити, що вбивця був мешканцем острова, запитання самої Меґґі про ідентичність мертвої жінки й невдалу спробу самоствердження Кемерона. Запис знову став нерозбірливим, сход закінчився.
Коли запис добіг кінця, напруга в задушливому салоні автомобіля здавалася нестерпною. Потім заговорив Броуді.
— Останній.
Цього разу голос Меґґі звучав набагато бадьоріше.
«Нарешті хороші новини! Я теж ледь не пропустила.
Я й гадки не мала про цю записку, її запхали глибоко в кишеню пальта. Просто біда, якби я не знайшла її вчасно. Хоча я не знаю, чому він хоче зустрітися зі мною опівночі, та ще й на Бодах-Руні. Цій людині не відмовиш у драматизмі. Тільки не йому. Я могла б і ще щось подумати, але смію сказати, що він просто хоче дочекатися, поки дружина засне. Так чи так, а я свого шансу не змарную. Я так старалася, щоб узяти інтерв’ю, і якщо Майкл Стракан хоче зберегти це в таємниці, я не пручатимуся».
Раптом пролунав бурхливий сміх.
«Рада, що все-таки недарма розбила бабусину третю найкращу миску. Боже, сподіваюся, він мене не підставить. Ото ж буде халепа, як він не прийде. Мов у дурному романі…»
Запис закінчено. Єдиним звуком залишався барабанний стукіт дощу по даху автомобіля та тужливий порив вітру. Броуді мовчки знову відтворив останню частину.
«…якщо Майкл Стракан хоче зберегти це в таємниці, я не пручатимуся…»
Фрейзер першим знайшов свій голос.
— Ісусе Христе! Вона мала зустріч зі Страканом?
— Ви її чули, — тихо промовив Броуді. Він сидів дуже нерухомо, ніби боявся ворухнутися.
— Але… Господи, це ж дурня якась! Навіщо Стракану вбивати Меґґі Кесіді? А інших? Що з його дружиною? Він не міг сам на неї напасти!
— Люди здатні на все, коли вони в розпачі, — сказав Броуді. Він повільно похитав головою. — Я теж не бачив цього, але Стракан має більше мотивів, ніж Кінрос. Ми думали, що Дженіс Дональдсон вбили тому, що вона намагалася шантажувати клієнта, а хто був би найкращою ціллю? Овдовілий капітан порома чи заможний одружений чоловік, опора своєї громади?
— Так, але… навіщо Стракану вештатися з дешевою шльондрою Дональдсон, коли в нього така дружина?
Броуді втомлено знизав плечима.
— Деякі чоловіки полюбляють бруд. Що ж до решти… Що більше хтось має втратити, то більше намагатиметься це зберегти.
Я не хотів цього приймати, але вся справа тепер набула жахливого сенсу. Спочатку Дженіс Дональдсон, а потім Дункана було вбито, бо Стракан намагався замести сліди. І хоча наполегливість Меґґі в спробі взяти в нього інтерв’ю була цілком невинною, для вбивці, який не хотів ризикувати, спроби репортерки поставали в зовсім іншому світлі.