— Він підкинув записку вчора, — повільно сказав я. — Поки я був там. Він залишив зі мною Ґрейс і Меґґі та пішов почистити її пальто.
Навіть нападника, якого, як здалося Ґрейс, вона бачила за вікном, безсумнівно, вдав сам Стракан, щоб відвернути її увагу, — так він встиг покласти нашвидкуруч написану записку до кишені пальта Меґґі. Записка тепер, імовірно, валялася розірваною на вересовищі біля «міні», разом із рештою вмісту сумки Меґґі. Я відчув, як на заміну шоку поступово приходить гнів. Мене накривало обурення масштабами злочинів Стракана. Він зрадив усіх, хто йому довіряв. Зрадив мене.
«Рендж-ровер» хитнувся від пориву вітру. Шторм, здається, посилився, поки ми слухали записи Меґґі.
— То що нам тепер робити? — запитав Фрейзер. Рухаючись, як жертва аварії, Броуді повільно відкрив бардачок і поклав усередину диктофон. Знову зачинив дверцята, переконався, що клацнуло.
— Спробуйте радіо.
Фрейзер спробував спочатку власний пристрій, потім стаціонарне радіо автомобіля.
— Глухо.
Броуді кивнув, наче саме цього він і очікував.
— Ми не можемо дозволити собі далі чекати команди з великої землі. Нам потрібно його взяти. Стракан втече з острова, щойно погода покращиться. До його послуг не тільки власна яхта, а ще дюжина інших човнів, на яких він може втекти. Ми не вгледимо за ними всіма.
— Ми не знаємо напевне, що він втече, — заперечив Фрейзер, але й сам, мабуть, у це не вірив.
— Він убив трьох людей, і серед них поліціянта, — невблаганно сказав Броуді. — Меґґі навіть не була загрозою, він просто вважав її такою. Він втрачає все, впадає у відчай. Якщо дамо йому шанс, він втече. Або вб’є когось іншого. Думаєте, Воллес подякує вам, якщо це станеться?
Фрейзер неохоче кивнув.
— То так. То так, ви маєте рацію.
Броуді повернувся до мене, коли сержант заводив машину. Здавалося, щось у ньому обірвалося після почутих записів, але я не знав, що вразило його більше: те, що Стракан був убивцею, чи те, що він — батько дитини Елен.
— А ви, Девіде? Я не можу просити вас піти з нами, але був би вдячний. — Куточок його рота здригнувся в спробі всміхнутися. — Нам потрібна вся можлива допомога.
Я не був певен, наскільки дам собі раду з однією рукою, але кивнув. Я зайшов надто далеко. І не збирався відступати зараз. Стракан завдав болю багатьом людям.
І «сааб» Стракана, і позашляховик-«порше» Ґрейс стояли біля будинку. Фрейзер зупинився позаду них — я помітив, що він заблокував їх обох. Коли ми вилазили з «рендж-ровера», вітер бив і штурхав, наче прагнув насильства. Холод погрожував заморозити дощ, який шалено хльостав у всіх напрямках. Броуді зупинився біля «сааба», нахилився, щоб оглянути його шини. Подивився на мене, щоб переконатися, що я теж бачу.
Шини були густо обліплені брудом. Коли ми наближалися до будинку, Броуді відступив, дозволивши Фрейзеру перебрати ініціативу. Маєток височів над нами, гранітні стіни здавалися суцільними й невблаганними. Схопивши залізний молоток, кремезний сержант затарабанив у вхідні двері, ніби намагаючись їх зламати.
Зсередини почувся гавкіт собаки, потім відчинилися двері. Ґрейс дивилася на нас з-за ланцюжка безпеки. Вона з полегшенням всміхнулася, коли побачила, хто це.
— Секундочку.
Двері знову зачинилися, вона знімала ланцюжок. Тоді відчинила та відступила, щоб ми могли ввійти.
— Вибачте. Але після вчорашнього…
Синці на її щоці чомусь лише підкреслювали її красу. Але я помітив, що під очима в неї запали тіні, яких не було перед нападом. Нападом, який скоїв її ж чоловік, щоб відвернути увагу від себе.
Я відчув, як моє обурення стягується в жорсткий вузол рішучості.
— Ваш чоловік вдома? — запитав Фрейзер.
— Ні, боюся, немає. Знову пішов на оту свою прогулянку.
— Його машина перед домом.
Ґрейс була вражена його різкістю.
— Він не завжди її бере. А що, щось не так?
— Ви знаєте, де він?
— Ні, пробачте. Слухайте, не могли б ви сказати мені, що відбувається? Чому ви хочете поговорити з Майклом?
Фрейзер проігнорував запитання. Пес шалено гавкав з кухні, дряпаючи пазурами по дверях.
— Ви не проти, якщо ми оглянемо будинок?
— Але я вже сказала, що його тут немає.
— Я все одно хотів би переконатися в цьому сам.
Її очі спалахнули від його тону, і на мить мені здалося, що Ґрейс відмовиться. Тоді вона сердито хитнула головою.
— Мені не подобається, коли мене називають брехухою. Але якщо треба.
— Я огляну тут, — сказав Броуді Фрейзеру. — Ви перевірте господарські будівлі.