— Отже, ви все влаштували? Провели її через усе це?
— Я зробив те, що мав зробити! — У його голосі відчувався сором. Я рушив далі, відчуваючи перевагу.
— Вам не втекти із цього острова, ви ж розумієте?
— Напевно, так. — На його обличчі грала якась дивна усмішка. Мені стало холодно від цього видовища. — Але я також не збираюся здаватися.
Він підняв ніж. Лезо виблискувало сріблом, він зацікавлено розглядав його.
— Ви хочете знати, чому я сюди прийшов? — почав він, але я так і не почув його причини.
Раптом ззаду в нього влетіла громіздка фігура. Почувся брязкіт, ніж вилетів з руки Стракана, мене відкинуло до стіни. Біль пронизав плече, кам’яна кладка здригнулася під ударом. У плутанині тіней Стракан і ще одна постать борсалися на підлозі. У напівтемряві я розгледів кремезні риси Броуді. Стракан був молодший і спритніший, але перевагою старшого чоловіка були зріст і вага. Притиснувши всім тілом, Броуді вдарив кулаком в обличчя Стракана. Затріщали кості. Броуді вдарив його знову. Стракан обм’як ще до того, як Броуді вдарив його втретє. Я думав, що той зупиниться, але ні. Він бив і бив, вкладаючи всю силу в удари.
— Броуді!
Ніби не чув. Стракан більше не чинив опору, і коли Броуді знову здійняв кулак, я схопив його за руку.
— Ви вб’єте його!
Він відмахнувся від мене. У світлі, що линуло від входу, я бачив на його обличчі похмурий намір і знав, що його охопило божевілля. Я відштовхнувся від стіни, кинувся на нього, спробував відірвати від непорушного Стракана. Вогонь пронизав поранене плече. Броуді спробував вивільнитися з моїх рук, але біль розлютив мене.
Я штовхнув його у відповідь.
— Ні!
На мить я подумав, що він нападе на мене, а тоді лють немов витекла з нього. Задихаючись, він припав до стіни. Напад минув.
Я став навколішки біля Стракана. Він був закривавлений і ошелешений, але живий.
— Як він? — запитав Броуді, затамувавши подих.
— Буде жити.
— Більше, ніж заслуговує, виродок. — Але в його словах не залишилося енергії. — Де Фрейзер?
— Повернувся до машини. Не зміг здолати гору.
Я озирнувся в пошуках ножа. Той лежав біля стіни. Я підібрав його в пакет для заморозки, які в мене ще залишилися. Це був складаний рибальський ніж, лезо завдовжки п’ять дюймів. Досить великий.
Я дивився на нього, і щось заворушилося в глибині мого розуму. Що? Що не так?
Броуді простягнув руку.
— Я подбаю про це. Не хвилюйтеся, не використаю його проти нього, — додав він, коли я завагався.
Набридливе відчуття, що я чогось не помічаю, турбувало мене, поки я їх обходив. Стракан застогнав. Броуді сунув ніж у кишеню.
— Допоможіть підняти його, — попросив я.
— Я впораюся, — видихнув Стракан. Ніс у нього був зламаний, голос звучав глухо й закладено. Я все одно підійшов. Броуді теж. Я побачив, що колишній поліціянт видобув пару наручників, лише коли він заламав руки Стракана за спину.
— Що ви робите?
— Сувенір на честь виходу на пенсію, — пояснив він, застібаючи наручники навколо зап’ясток Стракана, — назвімо це громадським арештом.
— Я не тікатиму, — сказав Стракан, не намагаючись опиратися.
— Звісно ні. Не втечете. Вставайте. — Броуді грубо підняв його на ноги. — Що не так, Стракане? Не будете заявляти про свою невинність? Наполягати, що нікого не вбивали?
— Це мало б значення? — глухо запитав той.
Броуді наче здивувався — мабуть, не очікував, що той так легко здасться.
— Ні. — Він штовхнув його до входу. — Виходьте.
Я проскочив за ними й закліпав очима, вийшовши на денне світло. Від морозного вітру мені перехопило подих. Я підійшов оглянути Стракана. Від його обличчя залишилося криваве місиво. Кров і слиз розмазані, одне око запливло. З вигляду опухлої щоки я здогадався, що зламано не тільки ніс.
Я намацав у кишенях серветку й спробував зупинити кров.
— Нехай він нею стече, — кинув Броуді.
Стракан видав пародію на усмішку.
— Колись такий гуманний, Броуді?
— Ви зможете спуститися? — запитав я його.
— У мене є вибір?
Ні в кого з нас не було. Не тільки Стракан був у поганій формі. Підйом і боротьба вплинули на Броуді. Його обличчя посіріло, у мене вигляд, мабуть, був не кращий. Плече пульсувало болем, я тремтів на вітрі, який розривав моє обгоріле пальто, наче крижаними ножами. Нам усім потрібно було якнайшвидше зійти з відкритого схилу гори.
Броуді штовхнув Стракана.
— Вперед.
— Спокійно, — сказав я йому, бо Стракан мало не впав.
— Не витрачайте свого співчуття. Він би вбив вас там, якби мав шанс.